Міжнародний Капітул наметів в Асізі

2009-04-19Кустодія

15-18 квітня 2009 р.

Це перша така подія з часів св. Франциска. В 1221 році він скликав в Асізі капітул, на який прибуло 5 тис. братів, ночували вони в наметах, звідти і прийшла назва. В ці дні також був величезний намет довжиною 190 метрів. Стояв він перед Базилікою Матері Божої Ангельської, де власне народився Орден. Тут відбулась зустріч, варто підкреслити, всіх францисканців: братів менших, францисканців конвентуальних, капуцинів і третього регулярного ордену. Також були присутні представники англіканської спільноти францисканців. Загалом близько 2 тисяч братів з усього світу. На капітул прибули також брати з італійського регіону Абрузія, який постраждав від землетрусу. В цій зустрічі також духовним чином приймали участь з-за кляузури сестри клариски завдяки телевізійній трансляції. Зворушив братів лист сестер з Паганіка, які втратили з приводу землетрусу абатису. «Наші молитви и страждання ми жертвуємо в намірі цього капітулу», - написали сестри в листі.

Мотто капітулу стали слова Бідака з Асізі: «Благословенні мої брати, зберігаймо Статут, який ми прирекли Господеві». Капітул наметів завершився в суботу, коли брати прибули в паломництві до Бенедикта XVI, як колись св. Франциск, дякуючи Богові за 800 років францисканської харизми.


__________________

Цікава розповідь провінціального міністра Краківської провінції бр.Яцека Валігури про Капітул наметів

1 день, 15 квітня 2009 р. – Прийняття та привітання

В середу, 15 квітня 2009 року о 16.30 розпочався Міжнародний капітул наметів в Асізі. Літургійне відкриття очолив генеральний міністр Ордену Братів Менших бр. Хосе Родрігес Карбалло у супроводі інших генеральних міністрів. Відкриваючи цю непересічну зустріч спочатку він привітав представників трьох францисканських орденів (OFM, OFMConv та OFMCap), представників Третього Регулярного Ордену (ТРО) та Францисканського Ордену Світських (ФОС). В наметі капітулу, який стояв на великому майдані перед Базилікою Матері Божої Ангельської в Порціунколі з'явилися також представники інших францисканських спільнот (між іншими сестри клариски, капуцинки, францисканки…), серед яких нашу особливу увагу привернули францисканці англіканського визнання разом зі своїм генеральним міністром. Бр. Хосе Родрігес зазначив, що в історії ордену така зустріч, в якій беруть участь всі, хто вважає себе духовними синами св. Франциска, відбувається вперше. «Ми всі вважаємо себе синами та доньками одного натхнення, яке Господь дав св. Франциску». Метою цієї надзвичайної зустрічі є відкриття наново початків нашого життя, відкриття краси життя згідного з Євангелією, наслідування Господа нашого Ісуса Христа в братстві та меншості. Зібрання понад 1800 братів в Порціункулі є якби поверненням до того харизматичного моменту, коли ми як Орден робили тільки перші кроки.

Генерал привітав братів і сестер, які живуть на території регіону Абрузії, який переживає велике страждання з приводу недавніх землетрусів. Він запевнив, що ми пам'ятаємо, знаходимось у єдності та солідарності з ними. В цьому моменті він також прочитав лист, скерований до Капітулу сестрами кларисками з монастиря в Паганіка (Абрузія). В декількох словах сестри описали трагічні події останніх днів. Настоятельниця монастиря згадала, що внаслідок землетрусу був зруйнований їх храм та монастир, а деякі сестри були поранені.

Вийняткові слова скерував в своєму листі до Капітулу також пріор екуменічної спільноти в Тезе бр. Алоїз, котрий підкреслив важливість та глибину відносин цієї спільноти з францисканцями.

Секретар капітулу представив, як виглядає організація цього заходу з практичної сторони. В капітулі брали участь близько 1800 братів (98 братів з Північної Америки, 63 братів з Центральної Америки, 50 братів з Південної Америки, 9 братів з Центрального Сходу, 30 братів з Азії, 40 братів з Африки, з Європи 350 братів, всі інші - брати з Італії, які представляли 55 провінцій Орденів). Учасників було розміщено в 11 готелях навколо намету капітулу. Сам намет справляв захоплююче враження. Його довжина дорівнювала 195 м. Всередині було розміщено декілька великих екранів, за допомогою яких можна було слідкувати з близька за тим, що відбувалось біля столу президіуму.

Перший важливий виступ перед початком обговорень мав бр. Раньєро Канталамесса OFMCap. Тема його промови була такою: «Зберігаймо Статут, який ми прирекли Господеві».

За словами бр. Раньєро метою францисканського життя є життя згідне з Євангелієм. Від самого початку францисканське життя знаходило певний синтез в трьох „p” – predicatio, preghiera, poverta (проголошування слова, молитва, вбогість). Крім того, в житті францисканця не йдеться про те, щоб наслідувати св. Франциска, але про те, щоб наслідувати Христа, дивлячись на Нього очима Франциска. Це наше завдання: ми маємо постійно вдивлятися в Христа, і так як Франциск, від Нього черпати натхнення для свого життя. Як робити це сьогодні?

Проголошування слова – Потрібно поставити на перше місце в Церкві проповідування слова. Ми – францисканці покликані до того, щоб йти до тих, які не вірять. Саме їм необхідно проголошувати слово спасіння. Не можна концентруватися виключно на тих, хто приходить до церкви, хто регулярно приступає до таїнств. Потрібно віднайти тих, які перебувають далеко та проголошувати їм КЕРИГМУ.

Молитва – Первісна молитва братів була харизматичною, спонтанною, вона виходила з глибини серця. І тут не йдеться тільки про індивідуальну молитву. Також і спільна молитва мала такий характер. Перші брати не вживали літургійних книг. Вони з'явилися з часом. Для нас важливою є свідомість, що однієї літургійної молитви недостатньо. Ми потребуємо в нашому житті спільної молитви, яка б одночасно була спонтанною та харизматичною. Така молитва була і залишається силою нових рухів в Церкві. За словами бр. Суллівана SJ, св. Франциск залишається найбільшим харизматиком в історії Церкви.

Вбогість – В Старому Завіті Бог був для вбогих. В Новому Завіті Бог в Ісусі Христі став убогим. Це велике відкриття. До нас францисканців скеровані два заклики: бути для вбогих і бути вбогими. Від самого початку саме це було міццю орденів, які жили з милостині. Недостатньо служити вбогим. Потрібно також зробити особистий вибір вбогого життя.

Бр. Раньєро нагадав також простий знак нашого життя, яким є наша ряса. Не носячи ряси францисканці позбавляють світ великого дару. Без ряси ми не існуємо!

Зібрані брати вислухали виступ папського проповідника з великою увагою та на завершення відповіли оплесками. Безпосередньо після завершення виступу бр. Раньєро ми перейшли до Базиліки Матері Божої Ангельської в Порціункулі, щоб святкувати там Євхаристію, яку очолив єпископ Асізі Доменіко Соррентіно. З ним співслужили при вівтарі крім теперішніх генералів Орденів і багатьох братів також наші екс-генерали – єпископи: Флавіо Роберто Карраро та Джон Корріво.

2 день, 16 квітня 2009 р. - СВІДОЦТВО

До обіду програмою було передбачено проведення панельної дискусії на тему: «Статут і життя братів менших полягає на виконанні…». Цю бесіду вів один з журналістів телебачення Rai Uno. Учасниками були колишні генеральні міністри трьох францисканських Орденів. Першим виступив бр. Джон Корріво (єпископ в Нельсон – Канада), який говорив про братерство. На його думку св.Франциск хотів, щоб братерська спільнота прямувала до таких відносин, в яких немає місця ні домінуванню, ні субординації. А влада/головування має на меті, передусім, спричинятися до єдності осіб.

Після бр. Джона слово було надано колишньому генералу братів менших – бр. Джакомо Біні, котрий говорив на тему місії. За його словами, неможлива є місія без зустрічі з Богом. Ми, як францисканці, покликані до того, щоб йти в паломництві до святої землі, яка, однак, не є місцем паломництв зовнішнього характеру. Такою святою землею є людське серце. Ми маємо ставати паломниками, які прямують до людських сердець, особами, які знаходяться в дорозі – маємо бути мандруючими, які шукають загублених. За словами бр. Джакомо, місійність, тобто готовність вирушити на зустріч з іншою людиною, є мірою нашої віри. З іншого боку місія, яку розуміємо таким чином, оживляє віру, дає ентузіазм, нові мотивації, зміцнює покликання. Кожна криза в сфері місійної діяльності ордену свідчить про кризу віри. Для нас місія не повинна починатися від зовнішнього заклику, але повинна мати своє джерело в нашому серці. Щоб вирушити в місію, потрібно, як св. Франциск, погодитись на „дестабілізацію” життя, погодитись на життя в тимчасових умовах, позбавлених забезпечень. Так само як відзначив напередодні бр. Раньєро, генеральний міністр заохочував вирушати до тих людей, які не ходять до церкви. Найчастіше усі своє зусилля ми керуємо на тих 10 процентів вірних, які знаходяться в церкві, і зовсім не переймаємось тими, які є далеко від Євангелії. Потрібно переходити до життя мандрівників і перестати турбуватися про покликання – вони прийдуть «самі».

Останнім мовив єпископ Агостіно Гардін OFMConv (в минулому генерал, а тепер Секретар Конгрегації в справах Чернечого життя …). Він говорив про важкі відносини між францисканцями та церковною ієрархією, котрі були і надалі залишаються нашою проблемою. Так само як св.Франциск, і ми, які живемо 800 років по тому, покликані до того, щоб ставитись до Церкви та її представників з любов'ю та послухом.

Промови братів в цей день, як і попереднього дня, дуже міцно нас доторкнули. Дискусія, яка стосувалась порушених тем, продовжувалась також за столом під час нашого обіду.

Після обіду ми мали можливість ознайомитись з різними (окремими) сферами діяльності францисканців по всьому світі. Першим представився наш Орден, говорячи про місійну діяльність. Спочатку ми передивились короткий фільм, в якому було представлено життя одного з місіонерів капуцинів в Амазонії. Всіх вразив його ентузіазм та активна участь в суспільному житті. В цій презентації трохи не вистачало надприродного виміру. Після нього відбулась презентація служіння наших братів з ТРО. В Сполучених Штатах вони заснували і успішно ведуть освітні заклади (між іншим 2 університети, 24 середні школи, понад 10 гімназій та початкових шкіл). Тут, навпаки, надприродній вимір був дуже виразним, він з'являвся як у відповідях братів, так і в словах студентів університету, який ведуть члени цієї францисканської гілки. Брати Конвентуальні представили свою діяльність в сфері мас-медіа, розповідаючи про щомісячний журнал «Посланець св. Антонія», який видається в Падуа. На цей час він видається в багатьох версіях і на різних мовах загальним тиражем 1000000 екземплярів щомісяця. Редакція протягом року відповідає на близько 100 тис. листів від читачів. Брати Менші представили свою присутність в Святій Землі, яка дуже виразно вписується в велику течію екуменізму та міжрелігійного діалогу. Після телевізійної презентації слово було надано кустошу Кустодії Святої Землі, котрий спокійно, а водночас глибоко реалістично розповів про присутність францисканців на тому розпаленому від ненависті куточку землі. Між іншим, він виразив погляд, що не бачить такої можливості, щоб в найближчому часі запанував в Святій Землі справжній мир. На питання про умови, в яких може проводитись екуменічний діалог, він відповів, що такий діалог може вести тільки така особа, котра має передусім велику свідомість власної віри та приналежності до Христа. Суттєвою є свого роду сила тотожності. Цю думку можна було б скорочено викласти в словах: «Якщо ти не знаєш до кінця, ким ти є, не розпочинай діалогу». Свою презентацію мав також Францисканський Орден Світських. На її основі могло скластися враження, що ФОС переживає труднощі в відкритті свого місця і своєї тотожності в Церкві. Зрозуміло, такий стан речей, як завжди, «є відбиттям» ситуації в першому ордені. Стан ФОС є свого роду лакмусовим папером нашого стану.

Вечірню Євхаристію в Базиліці Матері Божої Ангельської очолив кардинал Франц Роде, префект Конгрегації в справах Інститутів богопосвяченого життя та Товариств апостольського життя.

3 день, 17 квітня 2009 р. – ПІСТ ТА ПОКАЯННЯ

Наступний день нашої зустрічі розпочався трохи швидше. На ранкову молитву ми мали зібратися в Асізі біля Базиліки св. Клари. Ми заповнили Базиліку по самі вінця. Дуже гарно лунав наш спів в цьому готичному просторі (величезна кількість чоловіків, все ж таки майже дві тисячі осіб). В цьому місці варто відзначити, що до складу хору ввійшов добре нам відомий бр.Антоні Ковальський, котрий під час капітулу виконував співи та читання польською мовою. Можна сказати, що він став офіційною особою нашої групи завдяки тому, що його можна було побачити в супутникових трансляціях телебачення Tele Radio Padre Pio по всьому світі. Ранкову молитву вів бр. Мауро Джьорі. Гарне слово скерувала до нас настоятелька монастиря св. Клари сестра Анджела Емануеля, котра ввела нас в атмосферу всього дня. Цей день мав відзначатись покаянним характером. Після молитви ми мали можливість вийти назустріч Христу в різних місцях Асізі, де перебував св. Франциск. Цього дня ми постились (не було обіду). Гроші, які були заощаджені таким чином, було передано в руки генеральних міністрів, щоб вони могли роздати їх найбільш потребуючим. Отже ми мали близько 5-6 годин на молитву, роздуми, а також на екскурсію по Асізі. Для братів, які вперше відвідали це особливе місто (а таких було в нашій краківсько-українській групі аж 6), ці моменти були дуже зворушливі. О 15.00 за планом ми мали зібратися перед Базилікою в Порціункулі, отже ми повинні були організовано переміститись до Santa Maria degli Angeli. Зібравшись перед входом брати францисканці вирушили в покутній процесії. Спочатку йшов хрест, за ним генеральні міністри, а за ними дуже довга смуга братів.

В процесії ми дійшли до Базиліки св. Франциска. Кожний з нас повільно просувався до крипти св.Франциска, де перед вівтарем нас вже чекали генеральні міністри. Кожний з братів отримав там від свого генерального міністра екземпляр Статуту – форми нашого життя.

Це був дуже зворушливий та піднесений момент. На вівтарі, за спинами міністрів стояв оригінал папської Булли 1223 року, якою був затверджений наш Статут. Після цього на нижчій площі розпочалась Євхаристія, яку очолив кардинал Клаудіо Гумес, префект Конгрегації в справах духовенства. Вражало те, як він дуже свідомо признавався до того, що належить до францисканської родини (OFM). В проповіді кардинал дуже виразно підкреслив, що фундаментом нашого життя є особистий досвід Воскреслого Христа. Цей досвід є силою, яка дозволяє нам не тільки перебувати на цій дорозі, але й крокувати з надією вперед.

Важко висловити, якою смачною була вечеря в цей день…

4 день, 18 квітня 2009 р. – ПОДЯКА

Це вже останній день нашого Міжнародного капітулу наметів. Для нас важливим було, щоб так як 800 років тому, ми вирушили до Намісника Христа і висловили перед ним прагнення жити згідно з Євангелієм і попросити у нього благословення. О 7 годині ми вирушили нашим автобусом до Кастель Гандольфо, де Папа перебував на відпочинку. Спочатку в Центрі фоколярів відбулась Євхаристія. Очолив її генеральний міністр Ордену Братів Менших. Його слово було повне «вогню» (виразно було чути його південну кров – він іспанець та великий ентузіазм). Він запрошував нас – братів св. Франциска, щоб ми перейняли ту поведінку, яку бачимо в учнях Ісуса після воскресіння. Перш за все треба бачити Христа – найбільш суттєвим є досвідчення Живого Бога. Від цього досвіду бере початок все інше. Пізніше треба йти і проголошувати цю Добру новину, погодитись з місією йти до братів. Ще більше, потрібно погодитись на це з великою ревністю, з якимсь внутрішнім переконанням, без відволікань: отож треба бігти, вирушити відразу. Наприкінці при цьому необхідною є наша радість, котра є підтвердженням того, що наше досвідчення і наша дорога є справжніми. Після Євхаристії ми перейшли на майдан апостольського палацу, де з нетерпінням чекали приходу Бенедикта XVI. О 12.30 розпочалась аудієнція.

Спочатку до зібраних зі словом звернувся генеральний міністр бр. Хосе Родрігес Карбалло OFM, котрий нагадав, яке значення для нас має цей ювілей і факт перебування перед Папою.

Після нього Святіший Отець нагадав нам сутність нашої харизми та історію затвердження цієї форми життя. З-посеред багатьох порушених тем, він також нагадав нам (допоміг нам усвідомити) неабияку роль, яку відіграв в затвердженні Статуту тогочасний єпископ Асізі – Джуїдо. Адже папа Інокентій III в своєму рішенні щодо групи братів з Асізі спирався не стільки на особисту інтуїцію, скільки на думку місцевого єпископа. Наприкінці Бенедикт XVI скерував до нас також декілька слів польською мовою. Він підкреслив значну участь францисканців з Польщі в місійній справі по всьому світі, за яку також щиро подякував. Після промови Папи три генеральні міністри, стаючи на коліна, відновили чернечі обітниці, а також свій особливий послух та підлеглість Святій Матірі Церкві, представленій в особі Папи. Свого роду підсумком всього стала молитва Папи та його благословення.

Після обіду ми могли ще протягом декількох годин перебувати в Римі. Нам вдалось відвідати Базиліку св. Павла за мурами, а також матір всіх храмів – Базиліку св. Петра. Знову для братів, які були тут вперше, це було незабутнім пережиттям.

О 20 годині ми сіли до автобусу і вирушили в сторону рідної землі. Варто було б в цьому місці згадати, що ми подорожували одним автобусом разом з братами конвентуальними з Кракова (8 братів), братами конвентуальними з Варшави (8 братів), францисканцями (реформатами) з Кракова (9 братів) та братами конвентуальними з Угорщини (2 брати). З нашої провінції було 9 братів та 5 братів з віце-провінції України. В самій цій подорожі в настільки «змішаному, екуменічному товаристві» вже відобразився характер міжнародного капітулу. Ми могли, так звичайно, бути разом, разом молитися, відбувати паломництво, розмовляти і напевно взаємно збагачуватись. В багатьох з нас народилося прагнення, щоб шукати приводу до таких зустрічей, котрі перемагають різного роду стереотипи, які створюються в нас і через які стає неможливою справжня зустріч з братами. Віримо та уповаємо, що плоди цього часу з'являться в нашому житті, а також сприятимуть нашому наверненню та віднові. Нехай так буде. Амінь.

бр. Яцек Валігура OFMCap - провінціальний міністр

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio