Як працює в умовах війни київська парафія, яка є головною базою ХСП

2022-03-12Київ

CREDO розмовляє з Андрієм Оленчиком — співзасновником і програмним координатором Християнської служби порятунку — про те, як живе і працює в умовах війни київська парафія Пресвятої Діви Марії Матері Церкви на лівому березі Дніпра (яка також є головною базою ХСП) і яку допомогу вона може запропонувати кожному, хто її потребує.

— Специфіка нашої парафії в тому, що тут є головна база Християнської служби порятунку, і це накладає свій відбиток. Сьогодні ми маємо сотні служителів різних конфесій і деномінацій, але її історія починалася тут. На сьогодні я би виділив п’ять головних напрямків, у яких працює парафія разом із ХСП в умовах війни. Всі капуцини, що опікуються парафією, до речі, зараз залишаються на місці, ніхто не виїхав — усі вони є капеланами ХСП і займаються своїм служінням.

Перший напрямок — це військове капеланство, бо наша парафія є також і головною базою Корпусу військових капеланів ХСП. Це служіння сягає своїм корінням ще часів Майдану: тоді ми виконували роль координаторів Молитовного Майдану, в якому було задіяно дуже багато різних спільнот, а в парафії був підпільний госпіталь для поранених: усі ми пам’ятаємо, що тоді їх було небезпечно відвозити до лікарень, тому їх привозили сюди і переправляли за межі міста. Коли у 2014 році почалася війна, це служіння почало трансформуватись у підтримку капеланського руху. Тоді в нас ще не було структурованого капеланського служіння у військах, тому поставали добровольчі угрупування капеланів. Сучасний Корпус військових капеланів ХСП — це фактичний правонаступник тодішнього міжконфесійного капеланського батальйону.

Багато з наших капеланів сьогодні перебувають у військах або в теробороні. Є ті, хто веде роботу на мирних територіях, пов’язану безпосередньо з забезпеченням оборонних потреб. Хочу зауважити, що до початку війни в Корпусі було близько 70 капеланів, а протягом останніх 10 діб до нас долучилося ще близько 40. Це надзвичайно важливе служіння — думаю, не треба пояснювати, чому. 

Другий напрямок нашої діяльності — резервна база для супроводу поранених внаслідок бойових дій. Ми розгорнули на території парафії резервний госпіталь, у якому можуть перебувати поранені, й ми готові до того, що це може статися будь-коли. Ми також діємо як ресурсна база для госпіталю, з яким зараз співпрацюємо; але й самі маємо достатньо ліків і команду для того, щоб почати приймати поранених тут, на території парафії.

Третій напрямок — це постійне духовне чування. Ми маємо таку серйозну річ, як Молитовний Щит, який діє у восьми напрямках, і сьогодні задіяний кожний із них. У нас є ті, кого ми можемо назвати духовною піхотою, духовною кавалерією, духовною авіацією тощо. Наша парафія постійно відкрита, тут увесь час є люди, щодня відбувається адорація Пресвятих Дарів, відправляється Меса. Наш «нижній храм» у цокольному поверсі перетворився на місце постійного молитовного чування та поклоніння — такий собі духовний форпост. Ми не молимося «за все хороше проти всього поганого»: ми молимося за конкретні процеси, які стосуються оборони Києва, здобуття справедливого миру для України і падіння стін «духовного Кремля», як ми це називаємо. 

Четвертий напрямок полягає у роботі парафії як гуманітарно-кризового центру. По суті, тут сформувався такий собі гуманітарний хаб, куди стікається різна допомога — як для військових, так і для цивільних. У нас є прямий зв’язок із Польщею, є проміжні бази, такі як Львів, Хмельницький, Фастів. Ми, зокрема, спираємося на Дім святого Мартіна де Порреса, який на першому етапі війни також відігравав важливу евакуаційну роль. Наш гуманітарний хаб підтримує зв’язок із мирними територіями, поки є така можливість, щоб возити необхідну допомогу безпечними маршрутами. До нас активно звертаються, наші можливості зростають, і мірою цього ми намагаємося допомогти якомога більшій кількості людей. Багато хто таким чином вперше у житті приходить до храму, і я вірю, що Бог тут зробить свою роботу, тим паче що брати-капуцини не сплять — вони постійно проводять бесіди з цими людьми та займаються їхнім духовним супроводом. Варто сказати, що 23 лютого ми зустрічались у Хмельницькому, де ухвалили рішення розгортати мережу християнської дії «Християнський кризовий центр» — а через три години після нашого повернення до Києва почалася війна. 

П’ятий напрям — це прихисток для тих, хто цього потребує. Це було особливо актуально в перші дні війни, але в разі загострення бойових дій ми очікуємо на новий сплеск. У нашій парафії великий цокольний поверх, де дуже багато приміщень, тому він фактично перетворився на притулок, де перебувало до сотні людей за ніч. Вони приходили з дітьми; це були не тільки наші парафіяни, а й мешканці навколишніх будинків. Нашим завданням було годувати цей великий табір, уділяти Таїнства тим, хто цього хотів; капуцини вели з охочими духовну роботу. Зараз більшість тих людей із дітьми виїхали з Києва, але потік потребуючих не зменшується. На мою думку, в разі загострення бойових дій у межах міста він ставатиме більшим, і ми готові до цього ресурсно, морально і духовно.

Звісно, навряд чи можна бути повністю готовим до повномасштабного військового вторгнення з восьми напрямків. Але ми вже не перший рік жили з усвідомленням такої можливості й готувалися до того, щоб у нашій особі Церква була здатна явити Христа в екстремальній ситуації. Тому наша розгубленість тривала якусь хвилину, необхідну для того, щоб оцінити ситуацію. Машина крутиться, сотні служителів у роботі, корпус військових капеланів мобілізований, молитва у різних формах триває безперервно — зокрема, у нас є дуже серйозні міжнародні молитовні служіння, до яких бувають включені одночасно тисячі людей по всій Європі. Ми працюємо над тим, щоб наші служителі там, де вони є, максимально сприяли місцевим спільнотам і парафіяльним громадам, щоб на місцях зароджувалися нові форми самоорганізації, самооборони і самодопомоги — для того, щоб люди, які потерпають від війни, самі були їхнім «хребтом». 

Джерело: CREDO

 

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio