Гортаючи щоденник отця Серафима Кашуби

2022-02-20Орден

Нині триває процес проголошення блаженним отця Серафима Кашуби (1910-1977), католицького священника, ченця з Ордену братів менших капуцинів, який в часи жорстоких переслідувань християн та антирелігійної пропаганди в Радянському Союзі залишився з віруючими, став мандрівним душпастирем католиків, розпорошених по неосяжних просторах України, Казахстану та Сибіру.

Маючи можливість виїхати й уникнути гіркоти поневірянь, наклепів, гонінь, не раз загроз життю, заслання, ізоляції, отець Серафим залишався з вірними, проголошував їм Євангеліє, вділяв святі Таїнства – просто був з ними… 16 березня 1966 р. отця Серафима було заарештовано радянською владою за бродяжництво і вислано до віддаленого казахського радгоспу Арикти. В цей період життя він перебуває в Казахстані, мандрує від міста до міста, від села до села, де служить численним вірним, що залишились без храмів і священників. Спогади "Strzępy" («Уривки») отець Серафим починає писати саме на засланні. Вони дуже спонтанні та емоційні. Нерідко, описуючи своє будення, отець Серафим лине думками до минулого. Адресат його спогадів невизначений. Отець Серафим переносить на аркуші зошита прагнення поділитися тим, що відбувається в його душі...

ВИПУСК 20

В черговому уривку свого щоденника отець Серафим занотовує події 1945 року, коли перед ним стояв вирішальний життєвий вибір - залишитись з вірними і разом з ними переживати гіркоту переслідувань і небезпек, чи повернутися в краї, де можна вільно і без перешкод виконувати своє священницьке служіння, однак чи це буде воля Бога? Мандрівний священник згадує один із численних моментів, коли в його житті починають здійснюватися блаженства, які Ісус пообіцяв Своїм учням: "Блаженні ви, коли люди ненавидітимуть вас, коли відлучать вас і ганьбитимуть, коли знеславлять ваше ім'я через Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо ось нагорода ваша велика на небі..." (Лк 6, 22-23).

ВИПУСК 19

Перебуваючи на засланні в казахському радгоспі Арикти, отець Серафим часто повертався думками до минулих подій свого життя. Слова з Євангелія про те, що Ісус посилав Своїх учнів по двох, спонукали його замислитись над власним шляхом самотнього мандрівного апостола. Він пригадує момент, коли у 1945 році у нього був шанс виїхати разом із репатріантами з «країни совєтів» до Польщі, щоби там безтурботно продовжити своє священницьке служіння. Однак серце отця Серафима не могло заспокоїтись і постійно шукало Божого світла: «Ісусе, як маю діяти?..»

ВИПУСК 18

24 квітня 1966 року, перебуваючи на засланні в казахському селі Арикти, отець Серафим Кашуба відвідує мусульманський місцевий цвинтар. Вигляд могил з характерною мусульманською символікою спонукає Слугу Божого згадати історію св. Франциска Ассізького та інших ревних Христових слуг, які не боялись смерті і відважно несли Добру Новину про Ісуса всім народам. Отцю Серафиму боляче від того, що через незнання мови він не може проголошувати Христа місцевому населенню з Арикти. Він також страждає, усвідомлюючи несправедливість і жорстокість гонінь з боку радянської влади по відношенню до католиків та інших християн. Однак ніхто і ніщо не може відлучити його та інших вірних від любові Христа, адже ніхто не може забрати в них вільність Божих дітей.

ВИПУСК 17

Вельмишановний Слуга Божий отець Серафим Кашуба був заарештований радянською владою через свою активну душпастирську діяльність у Казахстані. Суд виніс суворий вирок – заслання. Для отця Серафима це означало розлуку зі своєю паствою, неможливість служити їм і бути для них добрим пастирем. Однак Боже Провидіння не залишає мандрівного священника. Навіть в умовах ізоляції він не втрачає зв’язків із своїми духовними дітьми. Він пам’ятає про кожного з них, продовжує жити їхніми радощами та болями та огортає кожного молитвою.

ВИПУСК 16

Перебуваючи на засланні, Вельмишановний Слуга Божий отець Серафим Кашуба багато роздумує над покликанням пастиря. Постійний нагляд влади, обмеження у виконанні священницьких обов’язків не знеохочують його. Здається, труднощі і гоніння лише розпалюють в ньому прагнення шукати заблукалих овечок – численних вірних, розсіяних войовничо налаштованим атеїстичним режимом. Жодні перешкоди і переслідування не можуть скасувати вимог, які отець Серафим ставить насамперед до себе самого – невтомно шукати, провадити, оберігати Боже стадо, щоби жодна овечка не загинула, не залишилась без Божої благодаті і можливості перебувати в єдності з Ісусом.

ВИПУСК 15

23 квітня Католицька Церква згадує в Літургії св. Георгія Побідоносця та св. Войтеха – двох мучеників, які не вагались віддати своє життя за віру в Христа. Слуга Божий отець Серафим, роздумуючи над подвигом життя святих, згадує нещодавні події свого арешту. В його серці з’являється питання: «Чи ти насправді готовий розділити долю свого Вчителя? Чи готовий слідувати за Ним?» Отець Серафим розуміє, що без Божої благодаті він слабкий, що лише міць і любов Ісуса може дарувати його серцю мир і силу йти, куди б Він не пішов.

ВИПУСК 14

Серце отця Серафима Кашуби, який вже другий місяць перебуває на засланні в казахському радгоспі Арикти, сповнене рефлексій та роздумів: чи він вірно слідує за Ісусом, Своїм Вчителем? Чи є він добрим пастирем для тієї розсіяної пастви, яку Господь йому довірив? Слуга Божий усвідомлює, що є слабким і безпорадним. Він добре знає, що тільки Божа ласка може зміцнити його і дати відвагу сказати: «Ісусе, я готовий віддати своє життя, так, як Ти, Добрий Пастир, віддав Своє життя за мене! Я готовий йти за Тобою, куди б Ти не пішов…»

ВИПУСК 13

21 квітня 1966 року. Заслання Слуги Божого отця Серафима Кашуби триває. Це покарання передбачає чимало обмежень та труднощів для засудженого. Але отець Серафим не падає духом. Ніхто не може відлучити його від любові Христа. Слуга Божий відчуває себе міцно з’єднаним з Церквою. Приклад численних святих, які віддали своє життя за Ісуса, є його щоденною духовною поживою у цей час випробувань і гонінь. Героїчний подвиг їхнього життя спонукає його не мовчати, а навпаки, сміливо сповідувати свою віру і заохочувати вірних до сміливих і рішучих дій у відстоюванні своїх прав і свобод Божих дітей.

ВИПУСК 12

Листи та посилки, які Слуга Божий отець Серафим Кашуба отримує від друзів, є невидимою ниточкою, яка з’єднує його, засланого в казахський радгосп Арикти, із зовнішнім світом. Найкращі посилки для нього ті, в яких є все необхідне для відправлення богослужіння. Ісус в Євхаристії зміцнює його у випробуваннях, навіть у найскладніші моменти свого життя отець Серафим відчуває Його особливу близькість.

ВИПУСК 11

20 квітня 1966 року Слуга Божий отець Серафим Кашуба знову відкриває зошит свого щоденника, щоби записати в ньому перебіг ще одного дня у засланні. Будні, проведені в ізоляції від вірних, здавались би сірими й безрадісними, якби Божа благодать не переповнювала серце засудженого священника. Навіть у цих непростих умовах життя він продовжує жити Христом, присутнім у молитві та Євхаристії. Навколо отця Серафима починає збиратися нова, таємна, невеличка місцева парафія. Це втіха для його серця, хоч і немає у казахському радгоспі Арикти місця, де вони могли б відкрито збиратися. Лише місцевий цвинтар нагадує отцю Серафиму про храм і Воскреслого Христа. Тиша і хрести на цвинтарі не лякають його, а навпаки наповнюють його душу глибокою радістю, адже хрест – це знак перемоги Ісуса над смертю, безвихіддю і відчаєм. Ave Crux! – Вітай, святий Хресте!

ВИПУСК 10

Квітень 1966 року. Заслання Слуги Божого о. Серафима Кашуби триває. Він відчуває на собі весь тягар цього засудження, адже тепер він ізольований від вірних. Католицький священник відчуває себе чужим у невеличкому казахському радгоспі, де про нього ширяться різні чутки й розмови. Одним із небагатьох місць, де він може усамітнитись і зануритись у молитву, є місцевий цвинтар. Він приходить сюди, як колись приходив на цвинтар у Рівному, щоби помолитись і згадати про тих, хто, навіть відійшовши до Дому Небесного Отця, продовжував жити в його спогадах і залишався частинкою Божої пастви, довіреної йому Господом.

ВИПУСК 9

Наступний запис зі щоденника отця Серафима Кашуби сповнений радості, адже сірі будні заслання католицького священника наповнились радістю зустрічі з його друзями. Жінки, які приїхали до Слуги Божого на місце його заслання в Казахстані, були одними з тих вірних Христових учнів, яких пізніше назвали "євхаристійними жінками". Адже в часи, коли через гоніння Церкви бракувало священників і не було можливості вільного приймання Святого Причастя, їм було довірено нести Христове Тіло до тих, хто був спраглим і голодним Любові Господа.

ВИПУСК 8

На мить заслання отця Серафима в казахському поселенні Арикти осяяв приїзд гостей – до Слуги Божого приїхали три духовні доньки, вірні супутниці в його апостольській праці в Казахстані. Вони нарешті віднайшли священника, якого несподівано заарештували на автостанції – в той момент, коли він хотів їхати до Москви, щоби клопотати від імені католиків про дозвіл мати храм та свого душпастиря.

ВИПУСК 7

Промайнув перший місяць заслання отця Серафима Кашуби. Попри важкість відбуття покарання, далеко від рідних і близьких, засланий священник відчуває, що Господь не залишає його і тримає над ним Свою Добру Руку. В перший місяць заслання отцю Серафиму вдається зібрати в радгоспі Арикти невеличку спільноту вірних. Слуга Божий вбачає в цьому свою місію – знаходити людські серця, загублені і розкинуті, немов живе каміння, на атеїстичних просторах Радянського Союзу.

ВИПУСК 6

Отець Серафим робить нову нотатку у своєму щоденнику. Його життя в ізоляції триває. Найбільш важким випробуванням для нього є те, що його позбавлено можливості виконувати служіння священника. Однак несподівано в сіру буденність заслання проникає маленький промінь надії - отець Серафим отримує довгоочікувану посилку з усім необхідним для відправи Євхаристії.

ВИПУСК 5

У наступному уривку свого щоденника отець Серафим Кашуба згадує блаженного Олексія (Алойзія) Зарицького – ревного греко-католицького священника, який попри жорстокі переслідування залишався вірним Господнім учнем. Він йшов попереду Слуги Божого в душпастирському служінні вірним у Казахстані і був для нього прикладом справжнього апостола Христа.

ВИПУСК 4

Спостерігаючи за повінню довкола Арикти, куди його заслано радянською владою, отець Серафим пригадує трагічну смерть рідного брата. Саме в цей період життя Слуги Божого в його дитячому серці народжується міцне прагнення заступити місце свого брата і стати священником.

ВИПУСК 3

В наступному уривку свого щоденника Слуга Божий отець Серафим Кашуба, перебуваючи на засланні в одному з віддалених поселень Казахстану, згадує події минулого: він згадує один із болісних моментів свого життя - закриття рівненського костелу.

ВИПУСК 2

В наступному записі свого щоденника отець Серафим пише про будні свого заслання. Священник перебуває під постійним наглядом міліції. Попереду невідомість. Всі його особисті речі було забрано під час арешту. Тому тепер для отця Серафима будь-яка річ, пов'язана з Богом, є справжньою духовною поживою на пустелі.

ВИПУСК 1

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio