Паломництво – подорож, яка змінила життя
2015-07-29
«Літо, це час паломництв та реколекцій, тож використайте цей благодатний час. Запис в захристії….» Таким більш менш було парафіяльне оголошення в неділю в київській парафії Св. Миколая тринадцять років тому. Я відразу відчула, що попри все маю піти в паломництво, хоча не мала жодної уяви, що це і як. Будучи в той час студенткою ІІ курсу Політехнічного інституту (КПІ), і навчаючись на фіз-мат факультеті, дуже вагалась чи це насправді те, чому я хочу посвятити своє життя, а до того всього в серці вже міцнішало прагнення посвятити себе служінню Богу. Але чи не помиляюсь я й тут? Постановила, що піду до Матінки Божої Бердичівської з цим наміром, щоб розпізнати волю Божу для себе. Бігала по знайомих, шукаючи спальний мішок і карімат, а також заохотила мою старшу сестру піти зі мною, щоб було веселіше.
Зібравши потрібні речі, ми сіли в потяг і поїхали в Хмельницький. Моя активність в церкві на той час тривала протягом останніх двох років, хоча я з дитинства приступала до Таїнств, але це було так рідко, тому що ми жили в Черкаській області, де і до сьогодні не густо католицьких храмів. Коли я виїхала в столицю на навчання, то почала наново відкривати для себе красу віри. Тому все для мене було новим і захоплюючим. По дорозі я вчила всіх пісень і почувалася як в раю, аж до перших мозолів в дорозі до Красилова. Майже як поразка тоді було для мене. Але й була нагода жертвувати, хоча було дуже тяжко. Прийшовши в Красилів, я почула що ввечері в храмі буде молитва прославлення, тому я відвідавши медиків, пішла до храму, в той час як моя стомлена сестра пішла спати. Молитву провадив один брат капуцин (бр. Петро Куркевич), під час якої я забула про свої мозолі, а лише мала прагнення поговорити з цим братом. Здавалось мені, що він мені допоможе розібратись, що робити мені з моїм життям. Але так склалось, що ми були в різних колонах (колись Подільське паломництво було дуже численним, йшло дві колони, приблизно по 300 осіб в кожній), а я не мала відваги підійти до нього. Отож, минув тиждень як один день, багато Слова Божого, падінь і перемог, черг, нових мозолів, радості, знайомств, а розмови так і не було…
Перед Радянським є таке місце в соснах, місце на примирення, останній відрізок шляху до Бердичева. Я сиділа поруч з сестрами Служницями Святого Духа, яких я знала ще з Києва і знала, що я не зробила ще чогось дуже важливого. Аж тут на мій великий подив цей брат підсідає до нашої компанії і показуючи на дівчат, що також там сиділи запитав в сестер, чи це все їхні кандидатки в монастир. «Ні, лише одна», засміявшись, відповіла одна з сестер показуючи на дівчину, яка сиділа поруч. І тут я не стрималась: «Я також хочу в монастир!» Сестри були дуже здивовані моєю публічною заявою, але за хвилину вони займались своїми справами і лише той брат поважно віднісся до моїх слів. Нарешті, я могла з ним поговорити і розповісти про свої прагнення і сумніви. Під час розмови він, дивлячись мені в очі сказав: «Йди, і йди вже в цьому році, якщо насправді хочеш, не чекай». В мене в голові було так багато думок: А університет? А як я скажу батькам? Але попри те, що я була свідома, що не буде легко, здається я ніколи не була більш щасливішою як тоді. До Бердичева я вже не йшла – летіла! Станувши врешті перед чудотворним образом Матері Божої Бердичівської, я попросила ЇЇ, що якщо це дійсно Божа воля, щоб я цього року йшла в монастир, то нехай наступного разу, коли я знову стану перед Нею, я вже буду сестрою монахинею.
Закінчилось паломництво, літо, осінь, я лишила навчання в університеті, попрощалась з батьками, хоч це було й болісне прощання і розпочала постулят в емісійному Згромадженні сестер Служниць Святого Духа, разом з тією дівчиною, яка була з сестрами в паломництві. На початку липня наступного року я мала облучини і розпочала новіціат і разом з настоятель кою новіціату, це була її ініціатива, поїхали в Бердичів на Урочистості. Матінка Божа дотримала слова, тому особливо в її руки довіряю це покликання, яким обдарував мене Господь. З того часу намагаюсь щороку йти в паломництво з братами капуцинами, не завжди виходить, але вже маю на рахунку 10. Безмежно вдячна Богу, Його Матінці і тим людям, через яких Господь мені показував дорогу, куди йти, що робити, щоб виконати Його волю. Вдячна Тому Брату, який можливо і не є свідомий, яку важливу роль відіграв в моєму житті, що він стався на той момент дійсно знаряддям Божим.
Це було ХІ Подільське паломництво, яке змінило моє життя!!!
С. Тетяна Богославець SSpS, Служниця Святого Духа
