Паломництво – подорож, яка змінила життя

2015-07-29ПАЛ, Кустодія

«Літо, це час паломництв та реколекцій, тож використайте цей благодатний час. Запис в захристії….» Таким більш менш було парафіяльне оголошення в неділю в київській парафії Св. Миколая тринадцять років тому. Я відразу відчула, що попри все маю піти в паломництво, хоча не мала жодної уяви, що це і як. Будучи в той час студенткою ІІ курсу Політехнічного інституту (КПІ), і навчаючись на фіз-мат факультеті, дуже вагалась чи це насправді те, чому я хочу посвятити своє життя, а до того всього в серці вже міцнішало прагнення посвятити себе служінню Богу. Але чи не помиляюсь я й тут? Постановила, що піду до Матінки Божої Бердичівської з цим наміром, щоб розпізнати волю Божу для себе. Бігала по знайомих, шукаючи спальний мішок і карімат, а також заохотила мою старшу сестру піти зі мною, щоб було веселіше.

Зібравши потрібні речі, ми сіли в потяг і поїхали в Хмельницький. Моя активність в церкві на той час тривала протягом останніх двох років, хоча я з дитинства приступала до Таїнств, але це було так рідко, тому що ми жили в Черкаській області, де і до сьогодні не густо католицьких храмів. Коли я виїхала в столицю на навчання, то почала наново відкривати для себе красу віри. Тому все для мене було новим і захоплюючим. По дорозі я вчила всіх пісень і почувалася як в раю, аж до перших мозолів в дорозі до Красилова. Майже як поразка тоді було для мене. Але й була нагода жертвувати, хоча було дуже тяжко. Прийшовши в Красилів, я почула що ввечері в храмі буде молитва прославлення, тому я відвідавши медиків, пішла до храму, в той час як моя стомлена сестра пішла спати. Молитву провадив один брат капуцин (бр. Петро Куркевич), під час якої я забула про свої мозолі, а лише мала прагнення поговорити з цим братом. Здавалось мені, що він мені допоможе розібратись, що робити мені з моїм життям. Але так склалось, що ми були в різних колонах (колись Подільське паломництво було дуже численним, йшло дві колони, приблизно по 300 осіб в кожній), а я не мала відваги підійти до нього. Отож, минув тиждень як один день, багато Слова Божого, падінь і перемог, черг, нових мозолів, радості, знайомств, а розмови так і не було…

Перед Радянським є таке місце в соснах, місце на примирення, останній відрізок шляху до Бердичева. Я сиділа поруч з сестрами Служницями Святого Духа, яких я знала ще з Києва і знала, що я не зробила ще чогось дуже важливого. Аж тут на мій великий подив цей брат підсідає до нашої компанії і показуючи на дівчат, що також там сиділи запитав в сестер, чи це все їхні кандидатки в монастир. «Ні, лише одна», засміявшись, відповіла одна з сестер показуючи на дівчину, яка сиділа поруч. І тут я не стрималась: «Я також хочу в монастир!» Сестри були дуже здивовані моєю публічною заявою, але за хвилину вони займались своїми справами і лише той брат поважно віднісся до моїх слів. Нарешті, я могла з ним поговорити і розповісти про свої прагнення і сумніви. Під час розмови він, дивлячись мені в очі сказав: «Йди, і йди вже в цьому році, якщо насправді хочеш, не чекай». В мене в голові було так багато думок: А університет? А як я скажу батькам? Але попри те, що я була свідома, що не буде легко, здається я ніколи не була більш щасливішою як тоді. До Бердичева я вже не йшла – летіла! Станувши врешті перед чудотворним образом Матері Божої Бердичівської, я попросила ЇЇ, що якщо це дійсно Божа воля, щоб я цього року йшла в монастир, то нехай наступного разу, коли я знову стану перед Нею, я вже буду сестрою монахинею.

Закінчилось паломництво, літо, осінь, я лишила навчання в університеті, попрощалась з батьками, хоч це було й болісне прощання і розпочала постулят в емісійному Згромадженні сестер Служниць Святого Духа, разом з тією дівчиною, яка була з сестрами в паломництві. На початку липня наступного року я мала облучини і розпочала новіціат і разом з настоятель кою новіціату, це була її ініціатива, поїхали в Бердичів на Урочистості. Матінка Божа дотримала слова, тому особливо в її руки довіряю це покликання, яким обдарував мене Господь. З того часу намагаюсь щороку йти в паломництво з братами капуцинами, не завжди виходить, але вже маю на рахунку 10. Безмежно вдячна Богу, Його Матінці і тим людям, через яких Господь мені показував дорогу, куди йти, що робити, щоб виконати Його волю. Вдячна Тому Брату, який можливо і не є свідомий, яку важливу роль відіграв в моєму житті, що він стався на той момент дійсно знаряддям Божим.

Це було ХІ Подільське паломництво, яке змінило моє життя!!!

С. Тетяна Богославець SSpS, Служниця Святого Духа

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio