Історія монастирів до ХХ століття

2010-04-08Кустодія

ЛЬВІВ

У Львові, столиці руського воєводства, архієпископській столиці Католицької Церкви храм і монастир капуцинів у 1707 році заснувала Єлизавета з Любомирських Сєнявська. Землі для побудови храму й монастиря пожертвував Андрій Домбровський, полковник польських військ. 15 жовтня 1707 року ченці Ордену Капуцинів вирушили з Варшави до Львова. Вони прибули на місце 26 жовтня 1707 року й оселилися на землях, подарованих Домбровським. Однак п. Єлизавета наполягала, щоб капуцини знайшли собі місце, ближче до міста.

Після майже двох років старань про отримання дозволу на будівництво 12 червня 1709 року було освячено місце під забудову храму та монастиря та встановлено хрест. Будівництво розпочали навесні 1710 року. В 1715 році було завершено будівництво монастиря. В цьому ж році офіційно відкрився чернечий дім у Львові. Будівництво храму тривало дещо довше. Урочисте освячення храму під покровом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 21 травня 1718 року звершив львівський архієпископ Ян Скарбек.

Капуцинський монастир було ліквідовано в рамах так званої регуляції парафій і монастирів у 1784 році. 5 травня 1786 року львівські капуцини залишили свій монастир. Монастирську бібліотеку було передано Львівському Університету. Незабаром було перебудовано внутрішню частину монастиря.

В минулому столітті у монастирських приміщення розташовувалось професійне училище з гуртожитком. У храмі знаходився склад сировини, а у вівтарній частині – столова. Фасад храму і монастиря були дуже знищені, площа перед храмом заросла деревами. На фото: сучасний вигляд храму та частини монастиря.

СТАРОКОСТЯНТИНІВ

У межах колишнього волинського воєводства, на території Луцької єпархії знаходиться місто Старокостянтинів. Князь Констянтин Острозький заснував на місці села Колищинце місто Костянтинів. Коли недалеко було побудоване інше місто Костянтинів, старший Костянтинів був переіменований у Старокостянтинів.

У 1750 році князь Януш Александр Сангушко острозький володар майорати, литовський зброяр та гофмейстер, дозволив капуцинам самим вибрати землі для побудови монастиря і храму. Площу для будови ченці визначили за валами міста, на рівнині, посеред річок, що омивали старе місто. На початку були побудовані мала каплиця та імпровізований притулок, до яких капуцини приїхали 25 листопада 1752 року. 9 лютого наступного року був закладений наріжний камінь під будівництво храму, яке розпочалося в 1754 році. Здається, що одночасно також будувався монастир. Оскільки фундатор князь Януш Сангушко помер у 1755 році, піклування про будівництво взяв на себе князь Станіслав Любомирський царський маршал.

Храм на честь св. Йоана Хрестителя був освячений 11 та 12 жовтня 1778 року луцьким єпископом Франциском Коморніцкім. В монастирі в різні часи знаходився діючий новіціат для руської провінції. В 1858 році, після закриття лікарні, що містилась в стінах колишнього домініканського монастиря, капуцини разом з парафіянами побудували поряд з монастирем лікарню для калік та людей похилого віку, яку разом і утримували.

У 1887 році монастир капуцинів було ліквідовано.

КУТКІР (поблизу Львова)


У колишньому руському воєводстві, золочівського повіту, львівської єпархії, в тридцяти кілометрах на північ від Золочева, лежить село Куткір. У давнину частина села називалася Мар'яновим, тому дуже часто використовувалися обидві назви села на зміну.

Починаючи з XVI століття власником села Куткір була родина Лончинських. У першій половині XVIII століття ним став Юрій Антоній Лончинський, який робив спроби піднести свій родовий маєток до прав міста і назвати Мар'яновим. 26 квітня 1727 р. від отримав від короля Августа ІІ документ на заснування міста згідно з магдебурзьким правом. Лончинський склав пожертвування на будівництво парафії і вже на початку заснування містечка побудував дерев'яний храм св. Юрія. В 1725 році він помістив у храмі чудотворний образ Матері Божої Сніжної. Однак ані святиня, ані парафія не буди юридично зареєстровані. Не вистачало фінансовий засобів. Душпастирською працею при парафії займалися отці домініканці, францисканці, кармеліти, а безпосередньо перед капуцинами – тринітари. Ченці тут довго не затримувалися через нестачу фінансової підтримки і через те, що Лончинський не хотів будувати монастир.

У 1753 році добродій парафії збільшив пожертвування на осередок і запропонував капуцинам взяти його під опіку. Капуцини прийняли запрошення, але не дали остаточної відповіді.

13 січня 1753 року засновник і представник від отців капуцинів підписали акт, у якому засновник віддавав капуцинам по вічні часи храм св. Юрія з усіма додатками: і дерев'яною резиденцією, і садом, і огорожею. Але капуцини не могли приймати вічного наслідування, тому засновник призначив їм щорічне утримання. Крім того капуцини могли вирубувати ліс, необхідний для опалення, ловити рибу в Пелтві, безкоштовно користуватися млином, броварнею, виноробним господарством. Капуцини зі своєї сторони зобов'язувалися опікуватися осередком у формі місії та проводити душпастирську роботу в Мар'янові, Куткірі, Остров'ю і Безбрудах.

ВІННИЦЯ

У колишньому брацлавському воєводстві, Луцької дієцезії, біля гирла Віннички до Боха знаходиться місто Вінниця, з кінця XVI ст. столиця брацлавського воєводства. 23 липня 1744 року Людвік Каліновський разом з дружиною Єлизаветою з Понінських висунув пропозицію фундування в Вінниці монастиря капуцинів та парафії при ньому. Коли рішення було прийняте, староста запропонував делегованим ченцям самим вибрати місце під будівлю.

Наріжний камінь та хрест на місці будівництва були закладені 14 вересня 1745 року делегатом єпископа о. Адамом Павловським. На камені був великий напис, який закінчувався словами: “...камінь наріжний костьолу оо. Капуцинів під покровом Пресвятої Діви Ангельської, тобто Порціункули...” Площа під будівництво знаходилась за містом, біля лісу.

18 червня 1746 року до Вінниці були скеровані перші брати, які прибули на місце 21 вересня. Напочатку вони мешкали в замку. Будівництво капуцинського монастиря вже добігало завершення, коли 17 серпня 1759 року на капітулі польської провінції в Варшаві було прийняте рішення про те, щоб притулок, який існував до того часу, піднести до гідності конвенту. В 1760 році будівництво було закінчено. Кількість добродіїв була велика.

17 лютого 1761 року луцький єпископ Антоні Волловіч, за участю великої кількості духовенства, мешканців та військових, освятив храм на честь Матері Божої Ангельської. Розвиток та діяльність парафії при монастирі капуцинів зросла особливо після пожежі, яка зруйнувала парафіяльний храм отців домініканців, звідкіля також перенесли ікону св. Анни. В лютому 1888 року царський уряд наказав скасувати монастир в Вінниці – останній монастир Руської Провінції Капуцинів. Ченці були розсіяні по парафіях, адміністратором став о. Казимир Новіцький.

Володимир Волинський

У колишньому волинському воєводстві, луцької дієзеції, на правому березі Лугу знаходиться місто Володимир Волинський.

У 1752 році на місці колишнього дерев'яного храму, який зруйнувала пожежа, тогочасний настоятель у Володимирі, єпископ Адам Оранський, побудував кам'яну церкву в стилі бароко під покровом св. Йоакіма та Анни. Одночасно в нього з'явилася думка заснувати у Володимирі монастир капуцинів. 28 квітня 1760 року луцький єпископ Антоні Еразм Волловіч дозволив оселитися капуцинам за умови, що вони будуть допомагати настоятелю в душпастирський праці. 9 травня 1761 року цар Август ІІІ видав наказ дарувати капуцинам велику площу землі. Земля була надана в вічне володіння капуцинам, монастир був побудований близько парафіяльного храму. Будівництво монастиря з хором та каплицею тривало недовго.

У 1773 році притулок у Володимирі отримав гідність конвенту. Монастирська бібліотека нараховувала 556 книжок. Основними обов'язками капуцинів в парафіяльному храмі були проповідування та сповідання. Ці функції вони виконували до моменту ліквідації монастиря в 1832 році. Протягом наступних десятиріч монастир був повністю зруйнований.

На початку ХХ ст. колишній монастир викупив росіянін Дверницький, суддя та земський власник з Верби. У 1905-1906 роках були розібрані стіни колишнього монастиря, а на його місці побудували новий будинок.

ЗБРИЖ

У колишньому подільському воєводстві, кам'янецької дієцезії, над річкою Збуч знаходиться містечко Збриж. Гощинський староста Адам Тарле разом з жінкою зробив дуже великий вклад у розвиток містечка. Вони прийняли рішення заснувати церкву та монастир капуцинів, здається, ще перед 1744 роком.

13 квітня 1744 року кам'янецький єпископ Миколай Дембовський заснував новий монастир. Доручив капуцинам також співпрацю з парафією в Скалі (містечку поблизу). В той же час настоятель в Маріамполю о. Станіслав Дуджік знайшов місце для заснування монастиря та накреслив план монастиря та церкви.

Ченці, які прибули в Збриж, оселилися поряд з дерев'яною каплицею під покровом св. Антонія та св. Йоана Нєпомуцена. 14 червня 1749 року був закладений наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року кам'янецький єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Оскільки одночасно відбувалося будівництво замку, мабуть тому церква та монастир не були закінчені до смерті фундатора у 1770 році. Після смерті фундатора капуцини були змушені самостійно продовжувати будівництво.

У протоколі відвідин провінціальний міністр о. Людвік Залеський виражав дуже песимістичний погляд на подальше існування цього монастиря, бо здавалося, що будівництво не буде закінчене в зв'язку з відсутністю грошей та фундатора. З допомогою прийшов Франциск Стжалковський, завдяки йому близько 1790 року церква та монастир були закінчені. Церкву під покровом Пресвятої Діви Марії освятив кам'янецький єпископ Ян Дембовський, здається, в 1801 році. Монастирська бібліотека мала в своєму фонді близько 500 екземплярів. У 1832 році монастир був ліквідований, а церква віддана православній спільноті.

В 1886 році колишній капуцинський монастир був перебудований з доданням п'яти куполів.

ОЛЕСЬКО


У колишньому руському воєводстві, луцької єпархії, на північ від Злочова, лежить містечко Олесько. Парафію в 1481 році заснував Петро з Олеська. 17 вересня 1629 року в олеському замку народився Ян Собескі, майбутній король Польщі. Його син Яків у 1725 році продав Олесько Жешувським.

У 1738 році Северин Йосип Жешувський, волинський воєвода, з дружиною Антоніною з Потоцьких запропонував капуцинам заснувати храм і монастир в Олеську. Ченці прийняли пропозицію. Заможний і доброзичливий до капуцинів фундатор не шкодував грошей і засобів для будівництва й незабаром в Олеську було побудовано один з найгарніших і найпишніших капуцинських монастирів. Його було побудовано неподалік міста, поблизу замкової гори. Периметр муру навколо території монастиря мав розміри базиліки св. Петра в Римі. Жешувський подбав про обладнання храму, створив монастирську бібліотеку й аптеку з багатою медичною бібліотекою. Храм був освячений під покровом покровителя фундатора св. Йосипа. На жаль, немає відомостей про те, хто й коли освятив храм. Капуцині були вдячні добродієві та його дружині й на їх честь назвали олеський монастир „Конвентом св. Йосипа і св. Антоніни”. В просторому монастирі було відкрито навчання ченців філософії й теології.

У 1784 році австрійська окупаційна влада прийняли рішення ліквідувати монастир і передати будівлю в розпорядження австрійських військ і перетворити на військовий шпиталь. У зв'язку з цим ченців виселили, а церковний утвір був частково перенесений до олеського замку, частково розпроданий, відданий до інших монастирів або розграбований.
Однак за розпорядженням цезаря Йосипа ІІ вже в 1788 році вийшов декрет про повернення монастиря капуцинам. Минуло багато років, доки шпиталь випровадився з монастиря. Лише 1 вересня 1828 року останній військовий відділ австрійських військ залишив монастир в Олеську. Ченці повернулися до монастиря.

14 листопада 1939 року Сільрада видала наказ ченцям звільнити монастир. Костел залишили вірним. Наступного дня, після того як монахи залишили монастир, почалися грабунки. Капуцини оселилися у вірних.

У червні 1944 року храм був значно знищений пожежею. Згорів дах, було пошкоджено орган та головний вівтар.

Протягом десятків років після війни монастир, який не був відновлений, все більше руйнувався, не зважаючи на те, що в ньому збирали цінні твори мистецтва. Лише в останніх роках почали відновлювати фасад монастиря і храму.

ОСТРОГ

Перший спомин про місто Острог, що на Волині, в межах Луцької єпархії, з'являється у литописі Нестора у 1100 році.

Історія оо. Капуцинів на цих землях почалась у 1750 році завдяки маршалу Великого Литовського Князівства Януша Сангушкі, який подарував їм землі для побудови монастиря і храму. Дуже швидко були побудовані малий дерев'яний монастир та капличка, де і оселились перші ченці. В 1766 році вже був побудований монастир та закладені фундаменти храму. Освятив храм під покровом Святої Трійці єпископ Франциск Коморніцкі в 1778 році. В монастирі знаходилась багата бібліотека, яка нараховувала 819 творів. До першої чверті ХІХ року в монастирі діяв новіціат для цілої Руської провінції. Капуцини мали тут власну аптеку, де убогі отримували безкоштовні ліки. В роки голоду їх годували хлібом та гарячою їжею без огляду на віросповідання.

У 1832 році царський уряд ліквідував монастир капуцинів в Острозі. Залишки монастирського майна були розпродані на аукціоні. Довгий час будівлі колишнього конвенту капуцинів знаходились у власності уряду і пустували. В 1865 році ці будівлі були передані графині Блюдовій з призначенням на виховавчий заклад. Храм був перебудований в моськовсько-церковному стилі та переданий православній церкві.

Після отримання Україною незалежності монастир залишався в розпорядженні православної церкви до 1924 році. В цьому році в стінах монастиря був відкритий інтернат навчальної семінарії ім. Комісії Народного Виховання. Колишній костьол, а пізніше православний храм, у 1931 році був призначений на католицьку шкільну каплицю.

За кілька років перед початком війни капуцини почали справу повернення монастиря та святині. В жовтні 1938 року була вирішена справа повернення, а 16 грудня 1938 року Генеральна Влада оо. Капуцинів видала дозвіл на прийняття парафії в Острозі. Нарешті 13 серпня відбулось офіційне прийняття монастиря та храму.

17 вересня 1939 року до Острога увійшли більшовицькі війська. Через три місяці, 18 грудня, ченців виселили з монастиря.

Після захоплення Острога німецькими військами у 1941 році в монастирі знаходився військовий склад. У 1944 році стіни монастиря стали захистом для великої кількості поляків, які шукали оборони від нападів банд українців. 27 січня 1944 року ці території займають російські війска та оголошують їх Вільною Польщею.

ШАРГОРОД

У колишньому подільському воєводстві, летичівського повіту, кам'янецької дієцезії, на пагорбі знаходиться місто Шаргород.
Перший раз справа заснування монастиря в Шаргороді обговорювалась настоятелями у Варшаві в 1754 році. 22 січня 1756 року у Львові князь Станіслав Любомирський подарував капуцинам шматок землі за містом біля замку в Шаргороді.

Одночасно Андрій Годзембя Вардинський, летичівський стольник, актом від 5 серпня 1757 року постановив побудувати монастир та храм на честь Вознесіння Господнього “для більшої слави Божої та спасіння людських душ”. Однак, почали виникати певні труднощі, бо капуцинам поставили кілька вимог.

О. Лукаш Баранецький, помічник та настоятель монастиря в Збжижу, який займався справою відкриття монастиря в Шаргороді, представив ці вимоги провінціалу. Оскільки вони суперечили закону чернечого Ордену, не були прийняті настоятелями провінції.

Курйозний випадок призвів до того, що фундатор Любомирський сам відмовився від продовження цієї справи. Такою зміною скористалися ченці, відмовляючись від заснування монастиря в Шаргороді. Таким чином монастир капуцинів так і не постав у цьому містечку.

ЛЮБЕШІВ (поблизу Білорусії)

У колишньому пінському повіті, брестського воєводства, луцької єпархії над річкою Струмінь (або Стоход) лежить містечко Любешів. Початки Любешева сягають кінця XVII століття. Тут у 1684 році Ян Кароль Дольський, великий маршал литовський, заснував святиню і монастир отців піярів, а в школі, яку вели піяри, навчався Тадеуш Костюшко.

У 1756 році Ян Антоній Чернецький з дружиною Феліцианною склав пожертвування на осередок капуцинів в Любешеві. Пропозицію прийняли. 5 травня того ж року до Любешева прибули перші капуцини. Єпископ луцький Антоній Еразм Воллович видав Litterae Cridae, а 15 серпня 1756 р. освятив наріжний камінь під будівництво храму і монастиря.

У 1761 році почали будівництво храму і монастиря. Коли будівництво майже закінчували, у 1774 році, помирає його засновник – Ян Антоній Чарнецький. Будівництво припинилося на декілька довгих років. Закінчили будувати аж у 1786 році. Того самого року єпископ Ян Хризостом Каховський освятив храм св.Франциска з Асізі. У 1788 році було затверджено монастир у Любешеві.

У 1817 році любешевський осередок згорів. Майже все було знищено вогнем, тому капуцини покинули свій притулок. У 1828 році Франциск Владислав Чарнецький, син засновника, просив настоятелів руської провінції направити декількох монахів, які б зайнялися відбудовою храму і монастиря. Спочатку рада провінції відмовила з огляду на те, що майже весь монастир згорів. Однак наступного року пропозицію було прийнято і призначено о. Яна Канта настоятелем і відповідальним за відбудову святині й монастиря.

У 1832 році царський уряд зліквідував монастирі капуцинів у Любешеві. Невідомо, чи до цього будівництво було вже закінчено. Але під час І світової Війни німецькі солдати зірвали південне крило монастиря.

2 січня 1926 року ординарій пінської єпархії єпископ Зиґмунд Лозинський віддав капуцинам рештки давнього осередку в Любешеві. Через два роки було прийнято рішення відбудувати монастир. У 1931 році генерал Ордену о. Мельхіор звернувся до комісара провінціального варшавського комісаріату о. Даніеля з проханням утворити капуцинський осередок східного обряду. На цю роль ідеально підходив монастир в Любешеві, на Поліссі. 25 квітня 1933 року о.Мельхіор повідомив о. Даніеля про прийняття Орденом Східної Місії.

Першим настоятелем місії в Любешеві було призначено о. Кирила Фермонта, з Голландії.
За короткий період голландські капуцини слов'янського обряду відбудували храм і монастир. 30 квітня 1935 року в Любешеві було зареєстровано монастир, а 7 вересня цього ж року єпископ Миколай Чарнецький освятив святиню св.Франциска з Асізі.

Капуцини залишили осередок у 1939 році.

СМІЛА

У колишньому київському воєводстві, кіївської дієцезії, на прекрасній українській рівніні, де Серебрянка впадає до Тасьмина по сусідству з великими борами знаходилось містечко Сміла.

Від 1773 року Сміла стала резиденцією Франциска Ксаверія Любомирського, сєцєховського старости, де він побудував у 1777 році велику нову каплицю під покровом св. Франциска Ксаверія.

В 1783 році Франциск Любомирський дозволив капуцинам заснувати монастир та храм в Смілі. Фундатор назавжди подарував капуцинам великий шматок землі, зобов'язався за власні кошти побудувати монастир та церкву, а також забезпечити всі їхні потреби. В тому ж 1783 році до Сміли прибули перші капуцини. Ченці, які мешкали тут з пожертв вірних, “з дня на день стежили за будівництвом монастирських стін”. Однак, фундатор заборгував у зобов'язаннях та був змушений продати Смілу та околиці міста фавориту Катерини ІІ, князю Григорію Потьомкіну. Ситуація змінилась, фундатор зник, не було коштів на продовження будівництва, тому 16 травня 1788 року керівництвом Ордену було вирішено залишити це місто.

КУНА

У колишньому брацлавському воєводстві, луцької єпархії, там, де води трьох річок: Кунки, Кублича і Соби – впадають до Боху, лежить містечко Куна.

У середині XVIII століття власником Куни став Захарій Ярошинський. У 1771 році він запропонував зібрати пожертвування на будівництво в містечку капуцинського монастиря і храму.

У декреті від 5 жовтня 1773 р. добродій Ярошинський передає територію на будівництво, надає право на вирубку лісів, та інші привілеї. Водночас зобов'язує своїх синів скласти по 2 тисячі польських злотих на будівництво святині. Цей акт було підписано і зареєстровано в міських книгах м. Вінниці 16 серпня 1774 р. Згідно з цим капуцини оселилися в Куні в 1773 р., де напочатку проживали в дерев'яних будівлях. Невдовзі Захарій Ярошинський помер, передавши обов'язок закінчити будівництво своєму четвертому синові, Антонію Ярошинському, який виконав волю батька і закінчив будівництво монастиря і святині.

На початку ХІХ століття при монастирі діяв новіціат і філософський факультет. При храмі була заснована парафія. 14 вересня 1825 р. єпископ кам'янецької єпархії освятив храм св. Йоана Непомуцена. У храмі знаходився чудотворний образ св. Антонія Падуанського.

У 1832 р. монастир ліквідували. Ченці залишилися при храмі служителями при парафії. У 1888-1902 рр. настоятелем у Куні був останній настоятель монастиря у Вінниці о. Маріуш Клепоцький, який відреставрував трохи занедбаний монастир.

У 1908 р. адміністратором парафії був о. Аполінарій Бонер, який був одночасно законовчителем в гімназії в Гайсині. Помер у 1915 р. в Куні.

(Коли капуцини залишили це місце не відомо )

КРУПА

У колишньому волинському воєводстві, луцької дієцезії, над Горинєм знаходиться містечко Крупа. 4 жовтня 1751 року князь Четвертинський Міхал Святополк захоплений виглядом капуцинського огороду в Острозі пожертвував їм фундацію в Крупі. Просив скерувати ченців, які б знайшли місце під будівництво монастиря. Однак конкретні кроки розпочались тільки у 1753 році. 4 листопада луцький єпископ Франчішек Кобельський дав дозвіл на прибуття капуцинів.

Місцевий настоятель погоджувався на приїзд ченців за умови, що фундатор відбудує також зруйновану церкву. Капуцини, які прибули до Крупи, спочатку мешкали у замку Четвертинського, а пізніше в притулку. Через деякий час капуцинам віддали пошкоджений, без вівтаря та пустий всередині, парафіяльний храм на честь Преображення Господнього.

17 січня 1755 року помер прихильний до капуцинів єпископ Франчішек Кобєльський, який не встиг вирішити всі справи до кінця. Його наступник єпископ Антоні Волловіч не сприяв капуцинам. Ченцям навіть було заборонено звершувати св. Месу в місцевому храмі. Почалися деякі проблеми, і оскільки не було перспектив на подальше добре вирішення питань, а ченці мешкали тоді в поганих умовах, було прийняте рішення залишити це містечко.

Останній настоятель в Крупі о. Оттон перевіз речі, що належали притулку в Крупі, до Острогу. Капуцини залишили Крупу в 1760 році, після 7-річної праці в місцевій парафії.

Близько 1870 року царський уряд ліквідував парафію.

УСТІЛУГ

У волинському воєводстві, Луцької єпархії, на східному високому та крутому березі Бугу, де впадає Луг, знаходиться містечко Устілуг. Перші історичні згадки про нього з'являються у ХІІ ст.

Близько 1740 року “Ясновельможна Пані Роза Розалія з Захоровських Почєйова... на більшу Славу Божу задумала в Устілугу монастир та конвент Отцям Ордену Святого Франциска Капуцинам заснувати”. Пропозиція була прийнята владою Ордену та затверджена луцьким епископом. Першим настоятелем став о. Рафал Лейнер. 8 вересня 1747 року був освячений наріжний камінь під будівлю. В 1751 році укладено контракт з архітектором Сангушків – Павлом Фонтанно, який зобов'язався за сім років побудувати в Устілугу церкву та монастир зі всіма реквізитами.

Будівництво храму та монастиря було закінчено у 1759 році, тоді ж в Устілугу з'явився формальний конвент. 24 серпня 1760 року луцький єпископ Антоні Еразм Волловіч здійснив урочисте посвячення храму під покровом святих Рози та Розалії. У 1762 році помирає фундаторка капуцинів; єдиною її спадкоємницю була дочка Людвіка Гонората, жінка Станіслава Любомирського, київського воєводи. Це вона у 1768 році побудувала перед церквою дерев'яну лікарню.

У 1781 році церква при монастирі капуцинів була знищена пожежею. Однак швидко була відбудована Людвікою Гоноратою, яка надала монастирю капуцинів нове спорядження. Незабаром ця друга добродійка також помирає.

Капуцини мали власний млин, поля за Бугом, дозвіл на вирубку лісу, ловлю риб в ріках та ставах, а також сукновальню в Тростянці. Монастирська бібліотека нараховувала близько 1000 томів. В 1832 році монастир капуцинів в Устілугу був ліквідований. Близко 1838 року ця ж доля зустріла і парафію, в якій працювали капуцини.

Капуцинський храм в 1863 році був переданий православним. Відібрали його завдяки зусиллям о. Ф. Буяльського тільки в 1920 році. Монастир капуцинів в Устілугу був місцем зустрічі багатьох провінціальний капітул. Протягом певного часу там розміщувався новіціат.

ДУНАЇВЦІ


У колишній подольській області, кам'янецькому повіті, кам'янецької єпархії, над рікою Тарнавою лежить містечко Дунаївці. На початку XVIII століття в Дунаївцях було збудовано парафіяльний костел на пожертвування Конєцпольських. З пропозицією заснування храму й монастиря капуцинів у Дунаївцях виступив Йосиф Потоцький, гетьман великої корони. Однак він помирає 19 травня 1751 року. Його син, Станіслав, познанський воєвода, підтвердив волю батька запросити капуцинів у Дунаївці й 7 червня 1751 року визначив за замком відповідну парцелу для будівництва. Кам'янецька капітула 9 липня цього ж року виразила згоду щодо цього запрошення, однак за умови, що капуцини допомагатимуть місцевому настоятелю в душпастирстві. Ще в 1751 році було вибудовано дерев'яний притулок, який ченці отримали на власність 8 грудня. Однак Станіслав Потоцький помирає 8 лютого 1760 року. Для ченців настали важкі часи, бо вони були змушені самостійно вести будівництво й не мали постійного фундатора. В 1790 році було закінчено побудову храму й монастиря. 25 жовтня цього ж року єпископ Криспін Пєшковський освятив храм під покровом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Одночасно в Дунаївцях був офіційно відкритий конвент. У 1832 році царськ ий уряд ліквідує монастир. Через рік монастирський храм був перероблений на церкву Вознесіння. Монастир призначений на церковну школу.

ЮРЕВІЧІ

У колишньому мінському воєводстві, мозирському повіті, віленської дієцезії, близько річки Прип'ять знаходилось містечко Юревічі.

У 1673 році літовські єзуїти заснували тут місійну парафію.

Освячення церкви на честь Народження Пресвятої Діви Марії здійснив київський єпископ Юзеф Анджей Залускі 14 липня 1765 році. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 році деякий час тут працювали бернардини з Мозира поблизу Юревічів. В травні 1781 року київський єпископ Франчишек Кандід Оссолонський пожертвував капуцинам монастир, що залишився після єзуїтів.

У наступному році до Юревіч прибули 5 отців та 1 брат. Ченці дуже активно вели душпастирську працю, що викликало багато ускладнень, оскільки на той час це суперечило чернечому закону. Треба було утримувати коней, оплачувати працю органіста та служачих. Будівлі були трохи знищені, але не було фундаторів, які б розпочали ремонт великого монастиря. Всі ці труднощі призвели до відмови від перебування капуцинів в Юревічах у 1787 році. В наступному році за дозволом київського єпископа Каспра Чечіховського ченці залишили монастир.

У 1866 році храм був переданий православній церкві.

ДРОГОБИЧ

Місто Дрогобич у львівському воєводстві, перемишльської дієцезії, також було відзначено присутністю капуцинів в 1934-1944 роках.

У 1933 році отець Казимір Котула, настоятель парафії у Дрогобичі, запропонував капуцинам заснувати тут свій монастир. Землю для монастиря було виділено на Войтовій Горі разом з недобудованим на ній храмом. Керівництво Ордену погодилось на заснування фундації. У 1934 році були отримані всі потрібні дозволи з боку єпископа Франциска Барди та Конгрегації для Ченців. 9 березня 1934 року Генеральний настоятель Ордену о. Вігілій видав розпорядження про заснування у Дрогобичі чернечого дому. Згодом до майбутнього монастиря прибув перший настоятель – о. Ремігій Кранц, він також наглядав за будівництвом монастиря. 16 вересня 1934 року о. К. Котула освятив храм під покровом Імені Пресвятої Діви Марії.

Будівництво монастиря, яке припинилося у 1935 році, з часом було відновлене. У 1937 році завершилась побудова монастиря, а частина приміщень вже була пристосована для життя.

Капуцини допомагали вести душпастирську працю в місті, служили у в'язниці, євангелізували околиці та проводили реколекції для мешканців. В 1939-1941 роках, коли настоятелем був о. Аполінарій Борковський, він також виконував обов'язки адміністратора парафії в Волощі. Брати Капуцини служили у сповідальниці, ставили Вертеп на Різдво, провадили хор.

Після скорботних подій ІІ світової війни о. Афанасій Барц, останній настоятель монастиря, разом з о. Вєславом Гадзой та братом Телесфорем Несторовським залишили Дрогобич 11 квітня 1946 року. Мешканці, цих міст вже раніше виїхали звідси в рамках репатріації. Услід за своїми вірними вирушили й пастирі, щоб розпочати працю на звільнених територіях Польщі.

ЛЬВІВ - Замарстинів

Це є обласний центр, в межах Львівської архієпархії.

Ініціатором запрошення капуцинів був о.Едуард Подольский, настоятель парафії св. Мартина. У 1903 р. львівський архієпископ Йосип Більчевський виділив з парафії св. Мартина мікрорайон Замарстинів та пожертвував її ордену. 7 квітня 1904 р. генерал ордену о.Бернард з Андерматт погодився на поселення капуцинів у цьому районі та дозволив на початок праці. О.Рудольф Фіцовський, гвардіан (настоятель монастиря) в Куткорі, посвятив наріжний камінь під побудову тимчасового монастиря, а о. Броніслав Степек, перший настоятель монастиря (1904-1909), 12 червня посвятив наріжний камінь тимчасової каплиці, котру посвятив о.Свідерський, кафедральний канонік.

Канонічне заснування монастиря було проголошено 17 лютого 1905 року, натомість встановлення парафії відбулось 4 жовтня 1921 року. У 1926 році парафія юридично була поєднана з монастирем. Про будівництво храму піклувався о.Олександр Хмура, настоятель монастиря і парафії. У великій мірі до побудови храму та монастиря спричинився о.Чеслав Шубер, котрий у США вів реколекції та місії, а пожертвування призначав на будівництво храму. Храм посвятив архієпископ Болєслав Твардовський 5 жовтня 1930. Після закінчення будівництва о.Олександр Хмура побудував парафіяльний дім, створив позичкову касу, зробив парафіяльну бібліотеку та організував парафіяльний аматорський театр. У 1940-1941 рр. цей дім був гурожитком для учнів школи садівників, а з 1941 по 1944 роки в монастирі працювала кухня для бідних. Капуцини також займалися освітянською діяльністю. Загальною пошаною серед людей користувалися о.Олександр Хмура, о.Косма Ленчовскі, о.Чеслав Шубер і о.Аньол Мадеєвський.

Репатріація відбулася у 1946 році.

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio