Хрест із церкви Св. Даміана в Асізі

2009-12-26Орден

Лекція про таємницю спасіння (1)

Постать Христа, „чоловік а болів” (Іс 53,3) – це образ, який ми зазвичай маємо перед очима, кажучи про хрест. Проте таке зображення Спасителя – не найдавніший спосіб розуміння Його місії. Протягом перших чотирьох віків християнства Христа зображували як воскреслого Господа, Який сидить праворуч Отця у славі і Який водночас присутній у Своїй Церкві. Перші зображення розіп'ятого Христа походять з V ст. Два найдавніші розп ' яття – це: одне, зроблене зі слонової кості, й друге, представлене на прекрасних дерев'яних дверях у базиліці Св. Сабіни в Римі (2). Також відомі інші хрести, що походять з першого тисячоліття – багато прикрашені рослинними елементами, але без постаті Христа. Звідки походить така концепція форми хреста? Що вона мала б значити? Вона висловлює, перш за все, глибоку віру в те, що Хрест Христовий є деревом життя.

У базиліці Св. Клари в Асізі, в головному нефі, знаходиться як же відмінний хрест і образ Розіп'ятого, який виражає, швидше з все, біль, прихований в останніх словах Ісуса Христа перед смертю (за Мт 27,46): “Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?” або постать Слуги Божого з IV пісні пророка Ісаї: „Не було в Ньому ні виду, ні краси, – ми бачили Його, – ні вигляду приналюдного не було у Ньому. Зневажений, останній між людьми, Чоловік болів, що зазнав недуги” (Іс 53,2-3). У цій самій базиліці знаходиться розп'яття з церкви Св. Даміана, що розповідає про цю саму голгофську подію мовою іншого богослов'я – мовою глибокої віри у воскресіння, словами захоплюючого споглядання. Хрест, з якого Христос промовив до св. Франциска, за допомогою надзвичайно багатої мистецької форми розповідає про історію нашого спасіння в глибокому видінні здійсненого акту: Христос розіп'ятий – і ось, Він уже воскрес, возноситься до Отця, вже присутній Святий Дух-Утішитель, уся Церква – як подорожуюча на землі, так і торжествуюча в Небі – в захваті від того, що здійснилось задля нашого спасіння.

Деякі історичні дані стосовно розп'яття

Розп'яття Св. Даміана (3) було намальоване у XII ст. невідомим умбрійським художником. Воно відноситься до ікон романського стилю (4), але із сильно вираженим східно-сирійським впливом. Поблизу Сполето здавна жили ченці східного обряду, які своєю культурою зробили внесок до культури цього регіону.

Розп'яття має заввишки 2 м 10 см , завширшки – 1 м 30 см . Є припущення, що це розп'яття було зроблене саме для церкви Св. Даміана і було повішене в абсиді над вівтарем, тобто в самому центрі каплиці. Це тим більше важливий факт, якщо врахувати, що в ті часи в малих каплицях типу каплиці Св. Даміана Святі Дари не зберігались. Хрест був справжнім центром і головним оснащенням церковці за життя св. Франциска. Розп'яття залишалось там до 1257 р., коли сестри-клариси, які жили в монастирі Св. Даміана, перейшли до базиліки, що була побудована на місці парафіяльної церкви Св. Георгія (5). Відреставроване у 1938 р., розп'яття з 1958 р. виставляється в окремій каплиці базиліки Св. Клари.

Кольори та їхнє символічне значення на іконі

Перш, ніж ми перейдемо до обговорення окремих деталей, варто на хвилину затриматись на символічному значенні кольорів, що були використані в іконі. Мова кольорів, якою послуговувалися автори ікон (6), вельми красномовна. Те, що якась постать представлена у шатах такого, а не іншого кольору, має своє значення для визначення її рис або характеру, в якому вона тут постає. Колір являє стан, у якому знаходиться окрема постать, і багато каже про цінність, що вона вносить до всього представленого образу. Вважається що:

• золотий (іноді також пурпуровий ) колір означає божество або певну участь у обоженні, напр., золотий колір шат Христа, ореоли святих, золоті візерунки на шатах Діви Марії;

• червоний колір означає мученицьку смерть на хресті, якщо він вживається у зображенні Христа; любов – у зображенні святий людей; також часто він вказує на їхнє мучеництво;

• білий колір означає славу – як правило, славу воскресіння;

• світло-блакитний колір вказує на небесну істоту;

• чорний, брунатний, зелений, синій кольори означають земне єство й конкретну, очевидну в ній участь (це також може стосуватися людської природи Христа).

 

Детальний опис

Обрамлення

Обрамлення всієї ікони сформоване з великої кількості маленьких мушель. У давнину, з огляду на їхню стійкість і красу, вони були символом краси й вічності небесного блаженства. Саме тому цей орнамент на обрамленні вказує глядачеві, що ікона у своєму змісті являє таємницю небесної вічності. Це також підтверджує золотавий колір обрамлення. Окрім цього, обрамлення неповне, недосяжне знизу. Марк Пікар (7) каже про символічне значення цієї деталі. Отже, представлений тут отвір має вказувати дорогу входу до середовища, в якому відбувається вся подія. У світлі такого пояснення малі фігурки людей, що можна побачити під ногами Христа, мають представляти людей, покликаних до спасіння. Подія спасіння, таємниця страстей, смерті й возвеличення Христа стосується не лише людей, які були присутні під час жертвоприношення, що відбулось на Голгофі, але й тих, хто прийде на світ пізніше, майбутніх поколінь. Кожному відкритий доступ до спасіння.

Інше тлумачення цієї частини розп'яття дає Оптатус ван Ассельдонк (8). Він не вбачає в цьому жодного символічного значення, а маленькі фігури біля ніг Христа намагається ідентифікувати, даючи їм конкретні імена. Отже, там мають бути розміщені: св. Даміан (покровитель церкви), св. Архангел Михаїл, св. Руфін, св. Йоан Хреститель, свв. Апостоли Петро і Павло. Чітко видимі лише дві з них. Зображення інших фігур були знищені, ймовірно, через протирання або цілування цієї частини хреста віруючими. Тотожність осіб цих святих була встановлена на основі факту, що їхні постаті часто розміщувались на іконах. У цих святих (як вважає о. Оптатус) або вірних, покликаних до спасіння (як тлумачить Марк Пікар) трохи підняті голови й піднесені вгору очі, що показує їхнє очікування славного пришестя Христа в день Страшного Суду.

Постать Христа

Неважко помітити, що на всій іконі домінує постать Христа. Вона домінує з двох причин: перш за все, з огляду на свої розміри, значно більші за інших розташованих там осіб, а також з огляду на світло, яке йде від неї. Ікона як така в Східній Церкві представляє, навіть більше – являє Бога. Практично вона є майже таїнством. Це певною мірою богоявлення – явлення Бога в особі Ісуса Христа або Святих. Саме тому цей тип внутрішнього світла, яке йде від постаті Христа, надає іконі вимір таємниці. Світло, „запалене” всередині самої постаті, додає життєвості всій сцені, й усі кольори, що вжиті в композиції, воно робить надзвичайно яскравими.

Вінець слави

Навколо голови Христа ми бачимо „вінець слави”. Це не терновий вінець, про який йдеться в Євангелії, а ореол – тобто золотий вінець слави. Золотий колір у цій деталі також підкреслює божество. Разом із візерунком на обрамленні вінець слави навколо голови Ісуса Христа задає цій іконі весь тон. Болісна таємниця страстей і смерті Христа не забувається, але знаходить свій справжній сенс і доповнення в славі, в обоженні. В ореолі помітні лінії хреста. Ця деталь ще раз підсумовує всю таємницю Сина Людського: Його приниження у Втіленні й наслідках, до яких це приниження призвело – тобто до Страстей і Хресної Смерті, а також Його славне Вознесіння (ореол). У Листі до Филип'ян можна прочитати: „Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив себе Самого... аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог Його вивищив...” (пор. Флп 2,6-11).

Одяг Христа

Іншою деталлю, що багато каже про таємницю, показану на цій іконі, є одяг Христа. З історичних досліджень відомо, що приречені на смерть на хресті залишалися оголені, маючи закритою лише інтимну частину тіла для уникнення публічної образи. Проте покриття, що залишалося на їхньому тілі, напевно не було оздоблене так, як ми це бачимо на нашому розп'ятті. Ця частина одягу повинна мати якесь особливе значення. Допомогу в прочитанні цієї деталі ми знаходимо в книзі Вихід (9), де йдеться про священицьке облачення, яке Мойсей мав зробити для Аарона і його синів. Польський переклад „Біблії тисячоліття” вживає слово „штани” для окреслення цієї частини одягу, про яку йдеться (10). Швидше за все, тут йдеться про якесь літургійне облачення, що складається з двох частин: однієї, що закриває тіло спереду, починаючи з стегон до самого коліна, і другої – ззаду. Цей одяг не був зшитий по всій довжині. В Книзі Вихід стосовно способу й обставин уживання цього одягу казано: „Матимуть їх на собі Аарон і сини його, як увіходитимуть у намет зборів, або як наближатимуться до жертовника, щоб служити у святині...” Тож одяг Христа на іконі – це архієрейське облачення. Це також значить, що тієї миті, коли ми Його бачимо, Він здійснює священнодійство. У Листі до Євреїв сказано: „Христос же, з'явившись як архієрей майбутніх благ... з власною кров'ю увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення” (Євр 9,11.13). А Жертва, яку Він приніс, перевищує жертви Старого Завіту. Тому що це вже не кров тельців чи козлів, але Він „приніс Себе Самого Богові непорочним” у жертву (Євр 9,14). Псалом 40 у пророчому видінні підтверджує: „ Жертви й офіри Ти не хочеш, вуха відкрив у мене... Тоді я сказав: “Ось я приходжу... чинити Твою волю, Боже” (Пс 40,7+, за Септуаґінтою). Окрім цього, білий колір одягу означає воскресіння до вічного життя. Христос – це живий „Архієрей майбутніх благ”, Який „знайшов вічне відкуплення”.

Завіса на обличчі Христа

Уважно придивившись до всієї постаті, можна помітити, що світло, яке випромінюється з неї, не розлите рівномірно. Обличчя і шия дещо затемнені. Це видно навіть на репродукціях. Ця тінь є своєрідною завісою. У книзі Вихід (Вих 24,16) сказано, що Слава Господня була вкрита хмарою, оскільки не можна було бачити Бога „в обличчя”. У Старому Завіті побачити Бога – значило вмерти. Трансценденцію, велич Бога людина, доки вона знаходиться в тілі, витримати не може. На хресті Св. Даміана, незважаючи на те, що ми бачимо Христа в славі вивищення, ця славі залишається закрита під завісою людської природи. Людська природа – це тінь, що закриває Його Божество. Згідно зі Старим Завітом, у храмі святе місце від „святого святих” було відгороджене завісою. У Новому Завіті від „святого святих” відгороджує людська природа Ісуса Христа так довго, як довго ми залишатимемось у тілі, тому що, за 1 Кор 13,12, у славі вічного життя ми пізнaємо „обличчям в обличчя... як і я спізнаний”, і завіса буде відсунена зовсім.

Присутність Святого Духа на іконі

На обличчі Ісуса Христа, а якщо точніше – на чолі, посередині між очей – можна помітити якийсь знак (на малих репродукціях не розпізнається). За М. Пікаром, це – голубка з розкритими крилами , символ Святого Духа. Присутність Третьої Особи Пресвятої Трійці в ділі Спасіння дуже виразна. Починаючи від Втілення Слова Божого, в Хрещенні й публічній діяльності Христа – аж до заповіді зіслати „іншого Утішителя” і її виконання після Вознесіння в день П'ятидесятниці. Так сповнюються слова, сказані пророком Ісаєю (Іс 61,1+): „Дух Господа на Мені, бо Господь Мене помазав”. Це також підтверджує Послання до Колосян (Кол 2,9), кажучи про Христа: „У Ньому бо враз із людською природою живе вся повнота Божества”.

Відкриті очі

Відкриті очі означають „Живого; Того, Який живе”. Постать Спасителя на хресті не показана в момент агонії чи одразу після неї, але після Воскресіння. Христос звертається до Апостола Йоана такими словами: „Я – Перший і Останній, і Живий, і стався мертвий, і от – Я Живий на віки вічні...” (Одкр 1,17-18), Обличчя Христа, Його очі непропорційно великі й широко відкриті, Його ж положення стоячи нагадує інший фрагмент з Апокаліпсису (Одкр 5,6): „І я бачив ... – Агнець стоїть, мов заколений... і має... сім очей”. Він „стоїть” і „ніби заколений”, тобто несе на собі знак Страстей і Смерті, але Воскреслий (11). Насправді в Ісуса Христа на хресті немає семи очей, натомість вони широко розкриті – це символ духа всевідання, символ споглядання Отця.

Рани

Апокаліптичний Агнець „мов заколений” несе на собі знак мучеництва й смерті. Подібно до цього Христос з ікони – на Його обличчі не видно жодних ознак страждання, але Його рани вказані чітко. Рани рук, ніг і правого боку є джерелами крові, струмінь якої сильно б'є і яка спливає спочатку на ангелів, потім – на Діву Марію, Матір Христа, далі – на св. Апостола Йоана, що стоїть біля відкритого правого боку, а також на сотника – представленого з лівого боку, і малі постаті під стопами. Двоє ангелів на полі поперечної балки хреста, вклоняючись, вдивляються в рани долоні. Четверо інших, під раменами, жестами рук висловлюють подив і захоплення з таємниці Крові Єдинородного Сина, що пролита для спасіння світу. У книзі пророка Єзекіїля (Єз 47,2) сказано, що з правого боку храму текла вода. На цій іконі з правого боку Христа вилилась кров, про яку ІІ Ватиканський Собор скаже, що вона стала джерелом Церкви. Тож кров, пролита на хресті, не лише очищує нас з усякого гріха, або, як каже Автор Листа до Євреїв: ”очищує наше сумління від мертвих діл” (пор. Євр 9,14), але також стає джерелом Церкви. Повернемось ще раз до книги пророка Єзекіїля. Над берегами струмка, що витікав з правого боку храму, росли дерева, плоди яких „будуть на харч, а листя – на ліки” (Єз 47,12). Подібні наслідки є для нас у Крові Сина Божого, яка пролита на хресті та відновлюється кожної Євхаристії: Вона стає напоєм вічного життя й омиває нас з усякого гріха.

Постаті під раменами Христа

Під раменами розіп'ятого, але торжествуючого Христа, стоїть п'ять великих постатей і дві малі. У випадку з більшими за розмірами постатями немає труднощів з їхньою ідентифікацією, оскільки автор постарався, підписавши під кожною з них її ім'я (12). Під правою рукою стоять: Діва Марія – Пресвята Мати і збоку від Неї св. Апостол Йоан, на якого щедро спливає кров із відкритого боку Ісуса Христа. Під лівою рукою, починаючи від постаті, що стоїть ближче до Розіп'ятого, стоять по черзі: Марія Магдалина, Марія, мати Якова, й сотник. Кожна з цих постатей занурена в світло, що спливає з прославленого, вивищеного Сина Людського. Дивує також подробиця, що всі на одній і тій самій висоті, всі рівні. Автора ікони не цікавило представлення особистих заслуг кожного з цих святих, хоча існує різниця між святістю Божої Матері й, наприклад, святістю Марії Магдалини; а, швидше, те, що „все й у всьому – Христос” (Кол 3,11). Окрім цього, кожна з цих постатей подібна до інших, а всі разом подібні до Розіп'ятого – Живого: у всіх великі очі, малі вуста, повністю позбавлені слідів страждання овальні обличчя, що виявляють спокій. Тож постаті святих і сотника вказані подібно до „Первородного між багатьма братами”. У Листі до Римлян сказано про це так: “Яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були вони подібні до образу Сина Його…” (Рим 8,29).

Діва Марія – Пресвята Мати...

...стоїть повністю з правого боку (13). Її обличчя звернене на Апостола Йоана. А той дивиться на Матір Господа. Ця сцена ніби представляє заповіт Ісуса Христа з хреста: „Жінко, це син твій”, „Ось Матір твоя” (Йн 19,26.27). Діва Марія, тримаючи підняту руку під підборіддям, висловлює Своє захоплення таємницею Свого Сина (14). Подібний жест робить Марія Магдалина, що стоїть з лівого боку Ісуса Христа.

Одяг Діви Марії

Оскільки в Біблії одяг означає справжній стан людини, її покликання (15), ікона так само часто послуговується символічною мовою одягу і його кольору, щоб вказати на місію, що має бути здійснена, або ж роль, в якій виступають певні постаті. Часто за допомогою цієї мови вказується на гідність або якісь особливі благодаті. Діва Марія має на Собі білий гіматій (плащ), яким вкриті Її голова і спина. Його не видно повністю, але, як верхній одяг, він міг би напевно закрити всю постать. Цей символ пов'язаний з декількома місцями в Одкровенні Апостола Йоана, де одяг такого типу й кольору означає перемогу, отриману через непохитну вірність Христові ( Одкр 3,5); він є знаком очищення й освячення, заслуженого Агнцем ( Одкр 7,14); і, врешті-решт, є виразом повної готовності брати участь у Його славі ( Одкр 19,7). Під білим гіматієм Діва Марія має на Собі хітон темно-червоного кольору. Червоний колір означає любов, темно-червоний – любов ще більшу та інтенсивнішу. Нарешті, Вона також одягнена в одяг фіолетового (пурпурового) кольору. Цей колір нагадує, що Діва Марія є справжнім Ковчегом Завіту, тому що Вона носила в Своєму материнському лоні Слово, що стало тілом. Як ковчег завіту Старого завіту був вкритий фіолетовим (пурпуровим) сукном (16), мав у собі скрижалі з Десятьма Заповідями, так і Діва Марія удостоїлася носити найважливіше Слово, Яке Бог направив до нас.

Апостол Йоан...

..., подібно, як під час Тайної Вечері, знаходиться в привілейованому місці – найближче до правого боку Ісуса Христа, проколеного з любові. Саме Йоан є тим учнем, про якого сказано в четвертому Євангелії, що „Ісус полюбив його”. Одяг червоного кольору, в який він одягнений, означає, що він також відповів власною участю – взаємною любов'ю. Натомість біла частина його одягу означає його перемогу під тілесними похотями, тобто цноту чистоти. Св. Апостол Йоан схилив свою голову в бік Діви Марії – своєї духовної Матері. Це – інтимна, природна поведінка дитини по відношенню до своєї матері, перед Якою нічого не приховує. Апостол Йоан, так само як і Діва Марія, правицею вказує на Христа – об'єкт їхнього спільного поклоніння.

Марія Магдалина

В її одязі також переважає червоний колір. Цей колір дуже пасує жінці, про яку Христос сказав, що вона „багато полюбила”. Голова Марії Магдалини легко дотикається голови Марії, матері Якова. Ця дрібна деталь дозволяє припускати, що обидві святі ведуть якусь розмову. Якщо придивитись, права рука Марії Магдалини, як і в Пресвятої Матері, піднята до підборіддя в жесті подиву, що дає зрозуміти, яку таємницю ця жінка довіряє своїй подрузі. Здається, ніби вона каже: „Ось, я була грішницею, а зараз я з боку біля Христа”. На ній здійснилося слово: „Останні будуть першими” (пор. Лк 7, 47).

Посередині, збоку від неї, стоїть Марія – мати Якова . З Дівою Марією й Ісусом Христом її пов'язує кровний зв'язок (пор. Мт 27,56; 13,55), але вона залишається вірна Христові аж до Голгофи – перш за все, через глибоку віру в те, що Він є Сином Божим.

Збоку цих двох святих представлена постать сотника . М.Пікар ідентифікує його з імператорським урядовцем, сина якого Христос зцілив на віддалі, не входячи до його будинку (Йн 4,46+); як вказує євангеліст, на цей знак „увірував сам, та й весь дім його”. За ним видно голову його сина.

Під раменами Розіп'ятого, біля ніг Святих, про яких за хвилину йшлося, також знаходяться дві маленькі постаті. Перша, з правого боку хреста – це римлянин, що тримає в своїй правиці спис. Друга, з протилежного боку, це, ймовірно, єврей, про що свідчить його одяг. Обидва є представниками двох влад, що об'єдналися проти Ісуса Христа, й на них також лежить відповідальність за Його смерть. Їхні маленькі розміри означають, що роль, яку вони відіграли в цій Таємниці, була невеликою. Що не кажіть, вони стали безпосередньою причиною смерті Христа, проте Він Сам залишився єдиним Жертводавцем Свого життя за життя світу (Йн 10,18). Його смерть – не лише необхідність, а, швидше, вільний вибір, згода з волею Отця. І саме тому вона має спасенний вимір, тому що вона була звершена в повній свободі й з огляду на любов.

Півень

Біля лівої ноги Христа, на висоті половини гомілки, намальований півень. Його відкритий дзьоб вказує на те, що він співає. Цим він нагадує не стільки зречення апостола Петра, що, зрештою, важко припустити на цій іконі; найімовірніше, це – символ сонця, що сходить. Півень, який повернений у бік Христа, ясно вказує на істинне Сонце людства – Сина Божого.

Напис

Над головою Ісуса Христа видніється напис – “IHS NAZARE REX IVDEORV”. Перша частина напису написана грецькою мовою. “IHS” – це грецькі літери, що походять від скороченого написання імені “Ісус” (напис грецькими маюскулами – “IHESOUS”). Літера “H” не відповідає звуку “h” [українське фрикативне “г”] – це маюскула грецької літери “Ета”. “REX IVDEORV” (остання літера [у слові “IUDEO R UM”] відсутня з причини браку місця) – це частина напису латиною. Двомовність цього напису – це натяк на напис про вирок, який Понтій Пілат наказав помістити на хресті (Йн 19,19-22).

Медальйон

У розміщеному над написом медальйоні Христос показаний в іншій фазі C воєї таємниці. Він показаний у русі, Його голова звернена догори. З певністю можна сказати, що це – найдинамічніша частина ікони. Ця деталь вказує на Його входження в славу. У лівій руці Він тримає хрест, який у нижній частині червоний, у верхній – золотий. Червоний колір означає мученицьку смерть, золотий колір верхньої частини хреста означає славу, до якої Його привело це знаряддя смерті.

Присутність Отця

На самому вершечку ікони можна помітити кисть руки в благословляючому жесті. Це – правиця Отця, до Якого возноситься Ісус Христос. І таким чином на розп'ятті присутні три Особи Святої Трійці так, що таємниця являється перед очима глядача – це повна таємниця спасіння, в якій задіяна уся Трійця.

Закінчення

Повернімося ще раз до книги Одкровення Апостола Йоана, в якій спасительна заслуга таємниці Христа пов'язана з історією сучасної Церкви. В останньому розділі цієї книги можна прочитати: “От, приходжу скоро, і відплата Моя при Мені, щоб віддати кожному, яка робота його. Я – Альфа і Омега, Початок і Кінець, Перший і Останній. Блаженні ті, котрі одяг свій перуть, щоб було право їм на дерево життя. Я – корінь і паросток Давида, ясна Зоря досвітня. І Дух, і Наречена говорять: “Прийди!” Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере воду життя даром” (Одкр 22,12-14.16 б - 17).

Таємницю Ісуса Христа, Сина Божого, що представлена на розп'ятті з маленької церкви Св.Даміана в місті Асізі, глибоко переживав св. Франциск. Христос Воскреслий і Прославлений, що сидить праворуч Отця, Христос живий і присутній у Своїй Церкві випромінює світло з цієї ікони так, як Він випромінював його з героїчного життя серафимського отця. Ця таємниця також вимагає нашої відповіді. Тому разом з усією Церквою – Нареченою Христа, кличмо: “Амінь, прийди, Господи Ісусе!” (Одкр 22,20 б).

Бр. Анджей Кєйза OFM Cap

 

1) THORY, P., Le crucifix, des origines au concile di Trente, Paris 1959.

2) Можливо, походить з VI ст.

3) З огляду на популярність і стислість цієї назви можна залишити її, незважаючи навіть на певну неточність.

4) Може здивувати таке твердження, що ця ікона представляє швидше романський стиль, а не візантійський. Л.Гардик (L.Hardick) пояснює це таким чином: постать Христа тут представлена більш „афективно”. Тут Він не показаний як Пантократор (Вседержитель) – трансцендентний і недосяжний. Навпаки, Він оточений Церквою прославленою й подорожуючою, можна було б просто сказати – природно, „по-людськи” близький цій Церкві.

5) Церкви Св. Георгія була першим місцем поховання св. Франциска.

6) Автори ікон – це справжні живописці-містики. Малювання ікон завжди супроводжував суровий піст й інтенсивна молитва. Тож ікона – це не лише мистецьке вираження якоїсь релігійної істини, але також і містичне пережиття. Тому аналіз окремих елементів на іконі не є проектуванням богослов’я на образ, а є зчитуванням істинного богослов’я, яке цей образ уже містить у собі.

7) PICARD, M., L’icona del Christo di S.Damiano, Assisi 1989..

8) ASSELDONK VAN, O., Il crocifisso di S.Damiano visto e vissuto da S.Francesco, Laurentianum 3(1981), Roma.

9) Вих. 28, 42.

10) Єврейське mkns.

11) Положення стоячи означає воскресіння.

12) Виняток становить сотник, який не названий на ім’я, але фах (або, краще сказати, положення, яке він займає) якого вимальований.

13) Згідно східної традиції права сторона була найбільш привілейованою.

14) Рука, що піднята під підборіддям – це східній жест подиву, що часто зустрічається в іконографії.

15) Пор. Одкр 3, 4.5; Іс. 52, 1.

16) Пор. Вих. 26, 1-4.

Новини спільнот

Діяльність



Padre Pio